На парламенті Естонської Республіки, що має назву Рійгікогу (Riigikogu), посеред двох національних стягів цієї балтійської держави вивісили прапор України. На перший погляд може здатися, що це всього лиш звичайний жест підтримки дружнього народу, який потрапив у складну ситуацію. Але за такою промовистою дією, без сумніву, стоїть величезне бажання естонської нації досягнути тієї ж мети, якої зараз прагне Україна. Сформулювати її суть можна всього трьома словами – гідність, спокій та благополуччя.
Парламент Естонської Республіки (Riigikogu).
Ну і яка справа естонцям до війни в Україні, можете запитати ви? Їхня держава вже майже два десятиліття є членом НАТО та перебуває у складі Європейського Союзу, а тому надійно захищена від посягань ворогів. Люди живуть у добробуті і комфорті. Дороги у них без ям, лікарні, школи та дитячі садки забезпечені всім необхідним.
Стабільно працюють промислові підприємства, аграрії вирощують якісні продукти харчування. Є світло і тепло, пенсіонери, особи з інвалідністю та безробітні отримують достойний дохід. Не життя – казка, подумають ті українці, яким ще не доводилося бувати у високорозвинених державах.
Але усі ці нібито казкові умови не з’являються на порожньому місці. Їх досягають єдиною позицією абсолютної більшості громадян щодо потреби будувати і розвивати власну державу, спільною боротьбою та наполегливою працею.
А ще – дотриманням неофіційного й часто навіть публічно неоголошеного суспільного договору про чесне життя. Про те, що не можна красти і давати хабарі. Не можна вважати себе кращим чи хитрішим від інших. Не допустимо принижувати людей, використовуючи своє службове становище. І, врешті, про те, що усі громадяни мають неухильно дотримуватися прийнятих у країні законів.
Чому Естонія підтримує Україну
Тож чому благополучне естонське суспільство зайняло чітку позицію підтримки нашої держави у війні з московитськими загарбниками? Просту відповідь на це запитання можна вмістити всього у два слова – спільний ворог. Якщо ж копнути трохи глибше, то дійдемо до усвідомлення того, що тюрма народів під назвою «Російська імперія», яка згодом трансформувалася у більшовицький «Радянський Союз», впродовж сотень років паразитувала на підкорених народах, не давала їм можливості нормально жити і розвиватися.
Окупанти забирали у імперський центр всі основні матеріальні ресурси, а мешканцям завойованих територій зазвичай дозволяли хіба що не померти з голоду. І то, як бачимо з історії, далеко не завжди.
Естонія потрапила під владу московитів у 1710 році. А повернути собі незалежність змогла аж через два століття. Причому зробила це саме так, як зараз робить Україна – шляхом збройного витіснення окупантів зі своєї землі.
Естонська визвольна війна (Vabadussõda) тривала із 1918 до 1920 року. Спочатку армія більшовиків захопила східний форпост країни Нарву, далі пішла на Таллінн. Зупинити загарбників вдалося на відстані всього лиш 34 кілометрів від столиці. А згодом з допомогою Великої Британії естонські збройні сили розпочали контрнаступ, внаслідок якого не лише визволили усі захоплені території своєї держави, але й підійшли впритул до Санкт-Петербурга (тодішнього Петрограда). За такої ситуації більшовицькому уряду довелося підписати мирний договір та визнати незалежність Естонії.
Плакат із описом подій визвольної війни естонського народу у 1918-1920 роках.
Як бачимо, історичні паралелі між цими подіями та теперішньою визвольною війною українського народу провести зовсім нескладно. Та ж окупація східних земель, те ж намагання поставити на коліна столицю. І та ж військова поразка окупантів та їхнє поступове витіснення. Цікаво лише, чи доведеться Збройним силам України завершувати війну з росією в околицях Москви…
До речі, ще до початку війни за незалежність естонське суспільство усвідомило, що для успішного протистояння московитам необхідно зосередити всі свої сили у єдиний кулак. Тому створили Союз оборони або Кайтселійт (Kaitseliit), у якому об’єднали громадян, котрі були готові зі зброєю в руках стати на захист власної держави. Аналог цієї організації в Україні заснували лише на початку 2022 року і назвали Сили територіальної оборони.
Зараз до складу естонського Кайтселійту входить близько 20 тисяч громадян (населення держави – 1,3 мільйона). І усі вони мають автоматичну зброю. Раніше це були традиційні для пострадянського простору АК, зараз – сучасні автомати в основному шведського виробництва.
Погодьтеся, непросто планувати напад на країну, захисники якої перебувають не лише у військових казармах, а розосереджені по всій території і готові у будь-який момент ліквідувати ворога. Також у Кайтселійта є молодіжні організації, до складу яких входять хлопці та дівчата шкільного віку.
Тож коли росія відкрито напала на Україну, питань щодо підтримки нашої держави у естонському суспільстві не виникало. Бо в пам’яті цієї невеликої, проте волелюбної нації добре закарбувалася інформація про те, ким є московити та як вони себе поводять із поневоленими народами. І обсяги естонської підтримки насправді вражають. Впродовж трьох перших місяців війни Естонія передала Україні військову допомогу на суму, що становить третину її оборонного бюджету. За цим показником Естонія випередила всі інші країни світу.
Також естонці прийняли орієнтовно 110 тисяч українських біженців, 63 тисяч з яких наразі продовжують залишатися у країні. Уряд забезпечує вимушених гостей достойним житлом та триразовим харчуванням. До речі, для поселення українців використали навіть приватний круїзний лайнер «Ізабель», що вже понад 9 місяців безперервно перебуває у талліннському морському порту.
Чому ця розповідь саме про Естонію
Народну мудрість про те, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути, ніхто поки що не відміняв. А тому Естонський центр міжнародного розвитку (ESTDEV) спільно з Українським кризовим медіа-центром організували для журналістів з різних частин України тижневий навчальний візит до Естонії. Захід відбувся завдяки підтримці Посольства США у Києві та Міністерства закордонних справ Естонії.
Тож охоче поділюся власними спостереженнями щодо того, який досвід наших естонських друзів доцільно було б перейняти і впровадити в Україні.
Бажання бути частиною Європи
Після розпаду Радянського Союзу російські війська ще три роки перебували в Естонії. Останній солдат росії покинув територію цієї балтійської країни 31 серпня 1994 року. Тепер саме у цей день естонці святкують завершення російської окупації.
Незважаючи на те, що російську мову вважають рідною для себе близько 28% мешканців Естонії, особливих труднощів з інтеграцією в Європейський Союз та НАТО у країни не виникло. Мабуть, тому, що практично ніхто з естонців не прагне повернення своєї держави до складу імперії та не чекає «русскій мір».
Під час перебування в Естонії вдалося поговорити з кількома молодими громадянами цієї країни, які спілкуються у побуті в основному російською, а естонську мову знають поки що не надто добре. І вони в один голос заявляли про те, що мова для них – всього лиш засіб для обміну інформацією, а не основа світобачення. «Так, ми говоримо здебільшого російською, але жити хочемо у вільній і незалежній Естонії. І естонську мову вчимо, бо вона є єдиною державною».
Саме бажання бути частиною європейського співтовариства і визначило теперішній стан Естонії – більшість громадян хотіла у ЄС та НАТО, а меншість не була готова цьому процесу опиратися. Та й росія, вочевидь, не мала в той час змоги розігрувати звичний для себе спектакль із активною підтримкою «п’ятої колони», яка всередині Естонії, безумовно, була. Країна, нагадаю, завершила процес євроінтеграції весною 2004 року. Російський диктатор путін в той час лише утверджував свою владну вертикаль та видавав себе за прихильника демократії.
Єдинороги
«Єдинорогами» у світі прийнято називати стартап-компанії (підприємства, створені нещодавно), капіталізація (поточна вартість) яких перевищила суму в один мільярд доларів. В основному ці організації займаються розвитком інноваційних комп’ютерних технологій та написанням програмного забезпечення. Так-от, станом на другу половину 2022 року в невеличкій Естонії таких компаній налічується уже 8. За співвідношенням кількості «єдинорогів» на душу населення Естонія посідає перше місце у Європі та друге – в усьому світі, поступаючись лише Ізраїлю.
Успішні ІТ-підприємства, найвідомішим з яких наразі є Bolt, з’являються, звісно, не на порожньому місці. По-перше, влада Естонії всіляко підтримує заклади вищої освіти та інвестує чималі кошти у їх розвиток. Для прикладу, муніципалітет міста Тарту безкоштовно виділив місцевому університету чималу ділянку у центрі міста, на березі річки, для будівництва новітнього навчального корпуса.
А по-друге, уряд створює максимально комфортні умови випускникам місцевих вищих навчальних закладів та іншим громадянам для того, аби вони засновували нові підприємства та вели їх до успіху. Вся комунікація бізнесу з органами державної влади може вестися в електронному режимі, банківська система також повністю цифровізована, оподаткування чітке, прозоре та зрозуміле.
Таллінн
Таллінн – справжній красень! Мабуть, саме такою і має бути столиця європейської держави. Пам’ятки архітектури у центральній частині відреставровані та доглянуті, вулиці чисті, пішохідні доріжки у зимовий час посипають гранітною крихтою, а не піском чи сіллю. Навесні всю цю посипку зберуть з допомогою потужних порохотягів та знову використають, коли випаде сніг.
Окремої уваги заслуговують новобудови Таллінна, в першу чергу офісні та торгівельні центри. І не лише тому, що вони елегантні та гармонійно вбудовані у архітектурний ансамбль міста. А ще й тому, що чимало з них у темну пору доби підсвічуються в кольори українського прапора. Причому власники чи орендарі роблять це із власної доброї волі, а не за розпорядженням влади.
А ще у Таллінні з 2013 року громадський транспорт є безкоштовним для усіх людей, які офіційно проживають у межах міста. Тобто влада вирішила, що усі витрати на роботу автобусів, тролейбусів і трамваїв вона зможе покривати за рахунок податків, сплачених мешканцями та бізнесом.
Таллінський трамвай.
До речі, після реєстрації у місті біженці з України отримують так звану «зелену карту», яка дає право на безкоштовний проїзд. Приємно, що нашим співгромадянам влада Таллінна надала такі ж переваги, якими користуються постійні мешканці столиці.
Тарту. Культурна столиця Європи
Увесь 2024 рік друге за кількістю населення у Естонії місто Тарту матиме статус культурної столиці Європи. Тарту також справедливо вважають студентською столицею країни, адже саме тут розташований єдиний класичний університет Естонії, у якому здобувають вищу освіту близько 17 тисяч людей.
Журналісти з України отримали змогу поспілкуватися з мером Тарту Урмасом Клаасом. Він із натхненням розповів про те, що три з восьми теперішніх естонських «єдинорогів», про яких уже йшла мова у цій статті, розташовані саме у Тарту. В основному це перспективні ІТ-компанії, які створюють і розвивають випускники місцевих вишів. А влада їм у цьому всіляко сприяє.
Українські журналісти з мером Тарту Урмасом Клаасом.
Справжньою фантастикою для багатьох українців може здатися система громадського транспорту Тарту. Адже тут вулицями міста вже тривалий час курсують понад 60 повнорозмірних автобусів, двигуни котрих працюють на біометані. Це відновлювальне паливо, використання якого завдає чи не найменшої шкоди навколишньому середовищу.
Але й на цьому влада Тарту не зупиняється. У другій половині 2021 року містом розпочав їздити перший у світі безпілотний автобус, в якого у якості палива – водень. Наразі він може перевозити вісім пасажирів із максимальною швидкістю 25 кілометрів на годину. Та представники муніципалітету сподіваються, що у майбутньому на водневих двигунах працюватиме увесь громадський транспорт.
А є ж іще електровелосипеди! Наразі у Тарту, населення якого становить орієнтовно 95 тисяч осіб, облаштували 90 станцій, на яких знаходиться 750 електровелосипедів. Заряджаються вони, до речі, винятково електроенергією, що виробляється із відновлювальних джерел. Та й вартість їх використання незначна – річний абонемент можна придбати всього за 50 євро.
Саме у Тарту знаходиться найбільший в країні Естонський національний музей. Нову будівлю цього закладу, яка виглядає насправді приголомшливо, спорудили на місці колишнього військового аеродрому в 2016 році. Вона має площу майже 34 тисячі квадратних метрів та об’єднує величезну кількість експонатів, що демонструють життя і звичаї угро-фінських народів від глибокої давнини до сучасності.
Та найбільше музей привертає увагу відвідувачів своєю інтерактивністю. Наприклад, на кожному вхідному квитку зображений спеціальний графічний код, з допомогою якого гість має змогу сканувати експонати, що привернули його увагу. А згодом зайти на сайт музею та переглянути всю наявну інформацію про них.
Також всередині музею встановили велику кількість мультимедійних екранів, динаміків та інших приладів. Тут ви зможете почути зразки кожного із численних діалектів естонської мови, переглянути історичні телепрограми, у яких розповідали про найважливіші події з життя країни, побувати всередині будівель, у яких представники угро-фінських районів жили у давнину. І, звісно, будівлю музею активно використовують для проведення концертів та інших мистецьких заходів.
Нарва. Коли за порогом – росія
Третьому за кількістю населення в Естонії місту Нарва свого часу дуже не пощастило. У 1944 році, під час Другої світової війни, радянська авіація майже повністю знищила історичний центр, що славився своїми красивими будівлями. Більша частина місцевого населення загинула або була змушена рятуватися втечею, і згодом до рідного міста так і не повернулася. А після війни радянська влада зрівняла пошкоджені пам’ятки архітектури з землею та спорудила на їхньому місці типові «хрущовки».
Зараз понад 95% мешканців Нарви вважають російську мову рідною для себе. Майже 35% із них є громадянами росії, ще 13% – особами без громадянства. Влада Естонії проводить необхідні заходи для того, аби ця територія не повторила теперішню долю українського Криму. Для прикладу, у вересні 2022 року із країни депортували росіянина, який жив у Нарві та публічно виступав проти знесення пам’ятника у вигляді радянського танка Т-34.
До речі, у Нарві мешкає понад тисячу наших співвітчизників, діє українська громада. Її учасники активно допомагають біженцям, які втікають з окупованих територій до Європи через росію.
Запобіжник від прикипання до депутатських крісел
У завершальний день навчального візиту журналісти з України побували в парламенті Естонії та поспілкувалися з народною депутаткою Вікторією Ладинською-Кубітс. Парламентарка розповіла про те, як працює головний законодавчий орган країни, які рішення прийняли у 2022 році для допомоги Україні та посилення обороноздатності Естонії.
А ще наголосила, що під час наступних виборів, які відбудуться у 2023 році, не висуватиме своєї кандидатури, бо уже відпрацювала у парламенті дві каденції поспіль. Законодавство Естонії, до речі, у цьому плані є досить лояльним – кожен громадянин країни має право обиратися до парламенту необмежену кількість разів. Проте у середовищі місцевих політиків поширеним є таке негласне правило: «Відпрацював 8 років у парламенті – дай можливість проявити себе іншим». І лише після чотирирічної перерви ексдепутат може прийняти рішення про доцільність висунення своєї кандидатури на наступний термін.
Разом – у майбутнє
Україна сьогодні не лише захищає весь цивілізований світ від варварської московитської недорозваленої імперії. Вона також остаточно утверджується в якості повноправного учасника і одного з майбутніх лідерів європейського співтовариства.
Та для досягнення нашої спільної мети слід не лише проявити доблесть і вміння на полі бою. Необхідно також прийняти та добре засвоїти цивілізовану модель розподілу суспільних благ, яка неодмінно призведе до формування сильного середнього класу. Дуже сподіваємося, що естонське суспільство, яке уже пройшло цей шлях, допомагатиме нашій державі і надалі.
