Сьогодні чи не з кожного чайника можна почути, як українські блогери, представники ЗМІ та просто користувачі соціальних мереж несамовито доводять жителям московії, що ми не один народ, що у нас зовсім інша, багата культура, погляди на світ і тому подібне. Тут немає чого додати – так і є. Проте давайте будемо відвертими – чи багато із вас так вважали до 24 лютого? І якщо у вас в думках зараз прозвучало: «Саме так я і вважав!», то чи була ваша позиція такою ж до 2014 року?
Знаєте, мені деколи здається, що у людей трапилася якась масова амнезія. Адже ми самі роками добровільно переймали російські традиції та звичаї, телепрограми та фільми, мову врешті-решт. Сама чудово пам’ятаю, як в школі перед Новим роком дітям організовували «утрєннікі» з Дідом Морозом та Снігуркою. Скажіть, будь ласка, коли в нашій культурі з’явився Дід Мороз? Або коли українською традицією стало нарізати салат Олів’є та дивитися «голубойогоньок» в ніч на 1 січня? Та і коли сам Новий рік став таким «важливим» святом для українців? У ХІХ-ХХ столітті? В часи окупації наших земель то російською імперією, то рядянським союзом? А святкування 1-2 та 9 травня коли стало нашою традицією? Не нагадаєте?
У 1991 році майже одноголосно українці проголосували за незалежність. Але згодом обрали президентом комуніста Кравчука, а не націоналіста Чорновола. Понад двадцять років проросійські та комуністичні партії мали колосальний успіх у нашій Верховній Раді.
Українські виконавці роками не могли «прорватися» через переповнений російською музикою культурний простір. Вони свідомо переходили на російську мову у своїй творчості, а згодом і у побуті. Чому? Та тому, що вони просто-напросто були не популярні. І важко звинувачувати в цьому лише їх, адже попит формує пропозицію. Попит – це ми.
Та навіть після анексії Криму чи початку жорстокої війни на сході, яку тоді принизливо назвали «АТО», ви продовжували споживати російське. У школах діти виступали з «Червоною рутою», а потім слухали пісні Моргенштерна дорогою додому. Молоді люди скидали гроші на армію, проте на вечірках танцювали під «Artik&Asti» та «Віа Гра». Українські блогери одягали вишиванки в кадрі, проте продовжували знімати російськомовний контент, тому що від нього отримували більше охоплення.
Друзі, давайте зізнаймося, що ми роками самі ж підсвідомо доводили росіянам, що ми – один народ, що ми – брати. Ми власноруч стирали ці кордони між нашими державами та об’єднували наші культури. Усі 30 років незалежності – це немов масовий Стокгольмський синдром. То чому ж ми дивуємося зараз?
Зараз дуже популярним є твердження: «Нашої русофобії недостатньо». Проте воно б не знадобилося, якби раніше у нас не було забагато «русоманії». І я не хочу звинуватити чи образити когось із вас, адже також приймала у цьому участь і навіть, як би соромно не було це визнавати, також запитувала: «Яка різниця?». Кожен із нас, свідомо чи ні, брав у цьому участь. І я не закликаю вас соромитися цього, а лише прошу зробити висновки.
Дуже хороший, як на мене, приклад у цій історії – український режисер, сценарист, кліпмейкер та телеведучий Алан Бадоєв, який активно працював з російськими артистами та був прихильником думки, що мистецтво і політика не пов’язані. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну у програмі «Сніданок з 1+1» режисер заявив: «Я – один з тих людей, який робив все, щоб розмазати між Україною та Росією кордони. Це було несвідомо, у мене був місяць і я багато розмірковував. Розумію, що і я, і Макс (Барських – ред.), ми розмазували кордони між країнами нашою творчістю. Я був одним із тих, хто максимально демонстрував «дружбу народів» і допомагав створити загальну творчу подушку». Та додав: «Сьогодні я розумію, наскільки це жахливо і безвідповідально».
Зараз суспільство поділилося на тих, хто його звинувачує та засуджує, і тих, хто виправдовує. Проте, відверто кажучи, це не має тепер жодного значення, адже ніхто не зможе змінити минуле, а єдине, що в наших силах, – творити майбутнє. Перший крок на шляху вирішення проблеми – це її усвідомлення. Алан Бадоєв визнав свою провину. А ви?
Тому я закликаю і молю кожного з вас – не проігноруйте і цей урок, адже наступного вже не буде. Починайте говорити українською мовою, слухати українську музику, дивитися і створювати україномовний контент та почніть нарешті пишатися своїм українським корінням. Тому що сьогодні ми величезною ціною виборюємо черговий, проте, мабуть, останній шанс стати дійсно незалежною та вільною Україною.
Тож давайте ним скористаємося! Слава Україні!
