Щодня люди ходять у магазини, аби купити їжу для себе та своїх близьких. Набирають в кошики або замовляють у продавця те, що їм треба і на що вистачає грошей. І платять. За всі свої покупки. Незалежно від того, ким вони є – дорослими людьми, неповнолітніми, малозабезпеченими, пенсіонерами, особами з інвалідністю...
Безкоштовно хліб у магазині ніхто нікому не дає. Інші продукти, звісно, теж. А от проїзд у громадському транспорті в нашій державі повинен бути безоплатним аж для сімнадцяти різних категорій пільговиків. Це право гарантується як законами України, так і постановами Кабінету Міністрів різних років.
Чому ж сталося так, що за їжу, яка є основною потребою людини, платять практично усі, а от у громадському транспорті можуть їздити безкоштовно ледве не половина громадян? І чи можна зробити так, аби перевізники отримували справедливу компенсацію за обслуговування кожного пільговика? Спробуємо на ці питання відповісти.
Як було раніше?
В радянські часи всі автотранспортні підприємства перебували у власності держави. А тому якихось особливих питань щодо пільгових перевезень не виникало. Бо діяла централізована адміністративно-репресивна система, представники якої слідкували за виконанням встановлених норм, не особливо піклуючись про те, щоб у перевізників «дебет зійшовся з кредитом».
Після прочитання цих рядків у когось може скластися враження, що автор хвалить той умовно «соціалістичний» шлях, яким намагалися йти до фантастичного «світлого майбутнього» у СРСР. Але куди там! Більшовицька тюрма народів – це найбезглуздіше державне утворення, яке принесло смерть та величезне горе десяткам мільйонів людей.
І навіть незважаючи на те, що в часи так званого «розвиненого соціалізму», котрі припали на 70-80 роки минулого століття, радянські вожді вихвалялися нібито безкоштовним житлом, освітою та медициною для усіх людей, проїзд у громадському транспорті для пенсіонерів за віком був платним. Правом на пільги володіли лише ветерани війни, люди з інвалідністю по зору і ще окремі малочисельні категорії громадян. В останні роки існування радянської імперії до переліку пільговиків додали ліквідаторів аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
А пенсіонери за віком отримали право їздити безкоштовно у міському громадському транспорті вже після розвалу союзу, а саме у 1993 році, за часів перебування Леоніда Кучми на посаді прем’єр-міністра України. Саме тоді була прийнята відповідна постанова Кабінету Міністрів, норми якої до сьогоднішнього дня так і не внесли у жоден з діючих законів.
Що маємо зараз?
Станом на лютий 2023 року до складу Червоноградської територіальної громади входить 14 населених пунктів, у яких загалом проживають 89 315 людей. 38 393 із них мають право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті, повідомила газеті «Новини Прибужжя» начальниця управління праці та соціального захисту населення міської ради Ірина Шмирко. Це майже 43 відсотки від усього населення. 42,986%, якщо бути точнішим. Серед них:
- 16 961 – пенсіонери за віком;
- 3 525 – люди з інвалідністю І та ІІ груп;
- 12 255 – люди з інвалідністю ІІІ групи (в тому числі у зв’язку із професійним захворюванням, так звані «регресники»);
- 5652 – представники інших категорій (учасники бойових дій, «чорнобильці», діти з багатодітних сімей, діти-сироти і так далі).
Бюджетний кодекс України (стаття 91) покладає фінансування втрат громадського транспорту від перевезення пільговиків на органи місцевої влади та місцевого самоврядування. Місцеві органи виконавчої влади самостійно передбачають видатки, забезпечуючи при цьому контроль за ефективним і цільовим використанням коштів на зазначену мету.
У 2023 році, як, зрештою, і у попередні роки, депутати Червоноградської міської ради передбачили у бюджеті громади 2,4 мільйона гривень на компенсацію втрат перевізників від обслуговування пільговиків.
«Калькуляцію» провести зовсім не складно – в місяць на одного громадянина, який має прово на безоплатний проїзд, виділяють 5 гривень 20 копійок. На половину поїздки. Звісно, є не так уже й мало пільговиків, які з різних причин послугами громадського транспорту не користуються. Але є також люди, які їздять у маршрутках безкоштовно разів по пять на день.
Теперішні маршрутки – один суцільний жах?
Систему внутрішньоміських пасажирських перевезень Червонограда автор цих рядків уже давно вважає жахливою. З кількох причин:
1. «Автобуси», якщо можна їх так назвати, в основному брудні, маленькі, а тому незручні, і часто виїжджають на маршрут у неналежному технічному стані. Влітку в них душно і купа пилюки, взимку – холодно, під час дощів вода нерідко капає пасажирам на голови.
2. У вечірній час графіки руху практично не діють. Це якраз тоді, коли люди повертаються з роботи, хочуть відвідати рідних та близьких. І взагалі, намагаються якось спланувати свій вільний час. На громадський транспорт їм сподіватися не доводиться – кудись поїхати можна лише власним автомобілем або на таксі.
Від представників перевізників не раз доводилося чути, що ввечері їм їздити невигідно, бо немає пасажирів. Але тут, вірогідно, ситуація «від зворотного». Люди хотіли б їхати, та на зупинки не йдуть, бо знають, що маршруток все одно не буде.
А звідки їм взятися, якщо водій розпочинає працювати приблизно о сьомій годині ранку. До шостої вечора він уже ледь не смертельно втомлений. Він уже за кермом ОДИНАДЦЯТЬ годин! А треба було б їздити ще години зо три. І наступного дня знову виїхати в рейс о сьомій ранку. Жоден людський організм такого ритму довго не витримає. Тому водіїв на маршруті має бути хоча б два. Перший їздить до обідньої пори, другий – після. Якщо ж умовний власник маршрутки не готовий довірити свого дорогоцінного «залізного коня» нікому, крім самого себе, то нехай шукає іншу роботу.
3. Постійні конфлікти водіїв та пільговиків. Зараз, щоправда, під час воєнного стану, ця проблема тимчасово відійшла на другий план. Але нікуди не поділася. Бо у водіїв – своя правда, у представників пільгових категорій – своя. Дуже часто сварка між ними починається ще на вокзалі і триває, аж доки салон автобуса не спорожніє. А для чого іншим пасажирам слухати усе це і псувати собі настрій?
Шлях до справедливості та комфорту
Всі ці проблеми можна вирішити, якщо влада та перевізники Червонограда переймуть і впровадять досвід міста Стрий. Там ще на початку 2022 року у тестовому режимі запустили в дію Автоматизовану систему оплати проїзду (АСОП). Це програмно-технічний комплекс, призначений для обліку наданих транспортних послуг з допомогою електронного квитка.
Для того, аби зрозуміти, як працює ця система і які переваги вона дає, у Стрию побувала делегація з Червонограда, до складу якої увійшли депутат міської ради, голова постійної комісії з питань економічного розвитку (інвестиції, промисловість, транспорт, зв’язок) Михайло Лапець, депутат районної ради, голова постійної комісії з питань комунального майна та інфраструктури Олександр Клімов та спеціаліст відділу економіки Червоноградської міської ради Віталій Лемеха.
На фото (зліва направо): Віталій Лемеха, Ігор Пастущин, Михайло Лапець, Олександр Клімов.
Про роботу громадського транспорту Стрия їм розповів начальник управління житлово-комунального господарства Стрийської міської ради Ігор Пастущин:
– Ідею запровадження електронного квитка у міському та приміському громадському транспорті вдасться реалізувати швидко і якісно, якщо у цьому будуть зацікавлені три сторони: місцева влада, підприємства-перевізники та оператор, який обслуговує цю систему, – наголосив Ігор Пастущин. – Ще до створення нашої територіальної громади попередній мер Стрия налагодив систему безкоштовного перевезення пенсіонерів за віком в межах міста. Для цього перевізники отримували відшкодування з міського бюджету. Починали з 1,7 мільйона гривень на рік, далі цю суму послідовно збільшували, і у 2020 вона становила уже 7 мільйонів.
Після утворення Стрийської територіальної громади ми зрозуміли, що коштів на пільгові перевезення треба передбачати значно більше. Бо до шести внутрішньоміських маршрутів додалося 23 приміських. Тому в перший рік існування громади у бюджеті на ці потреби передбачили уже 14 мільйонів гривень. Сума чимала, тож постало питання про дієву систему обліку цих коштів.
Рішення знайшли у впровадженні електронного квитка. Для того, щоб він почав функціонувати у тестовому режимі, підписали меморандум про співпрацю між виконавчим комітетом Стрийської міської ради, підприємством-оператором, яким є ТОВ «Українські геоінформаційні системи», а також нашим єдиним перевізником – ТОВ «Стрийське АТП». Всі автобуси обладнати GPS-трекерами – це головна передумова впровадження електронного квитка, без виконання якої система не запрацює. Валідатори, тобто зчитувачі квитків, перевізник придбав і встановив у автобусах за власні кошти.
Всі автобуси, які курсують у межах Стрийської громади, обладнали валідаторами.
А вже далі ми закупили в оператора перших тисячу карток та прилади для друку на них. Сформували електронну базу пільговиків, використовуючи дані з Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Спочатку ми передбачали, що право на безкоштовний проїзд матимуть близько 35 тисяч мешканців нашої громади. Але згодом виявилося, що досить багато людей відносяться одночасно до кількох пільгових категорій. Таким чином, станом на січень 2023 року ми маємо 24 175 пільговиків, із них пенсіонерів за віком 15 819.
Зараз для того, аби отримати можливість їздити у внутрішньоміському та приміському громадському транспорті безкоштовно, пільговик приходить до Центру надання адміністративних послуг та отримує електронну картку зі своїм фото, прізвищем, ім’ям, по батькові та іншими даними. Заходячи в автобус, прикладає цю картку до валідатора, який зчитує її та записує інформацію про те, що громадянин реалізував своє право на безкоштовний проїзд. Згодом ці дані надходять до нашого управління і ми маємо змогу побачити, скільки разів кожен конкретний пільговик їздив. Тепер знаємо, що одні люди роблять це всього разів 5 на місяць, а деякі інші – близько ста, тобто по 3-4 рази кожного дня.
Прилад для друку карток, з допомогою яких ведеться облік пільговиків у громадському транспорті Стрия.
Поки що Стрийська міська рада не обмежує жодну з категорій пільговиків, котрі мешкають на території нашої громади, у кількості поїздок, хоча сусідні громади це роблять. У 2022 році ми передбачили на відшкодування пільгового проїзду 30 мільйонів гривень. Система електронного обліку показала, що перевізник надав послуг пільговикам на загальну суму 31,8 мільйона. Але коштів ми не додавали, адже «Стрийське АТП» погодилося на компенсацію у сумі 30 мільйонів.
У нас виникла проблема із безкоштовним перевезенням пільговиків, які не є мешканцями Стрийської громади. Тому ми звернулися за роз’ясненням до Міністерства соціальної політики України. І отримали відповідь, у якій йшлося про те, що з 2013 року, відколи функцію відшкодування перенесли на органи місцевого самоврядування, умови та кількість пільгових перевезень визначають саме міські ради. «Своїх» пільговиків ми наразі не обмежуємо. А от громадяни, які мешкають, наприклад, у Львові, не можуть їздити безкоштовно у межах Стрийської громади, бо не сплачують тут податки і, відповідно, не мають нашої електронної картки.
В майбутньому маємо на меті запровадити так званий «повний електронний квиток», – сказав на завершення своєї розповіді Ігор Пастущин. – В такому разі перевізник отримуватиме гроші не за кількість пасажирів, а за відстань, яку проїде на маршруті. А збором коштів за проїзд і обліком перевезених пільговиків повністю займатимуться фахівці місцевого комунального підприємства. За чисельністю пасажирів вони визначатимуть, які маршрути є популярними і потребують більших автобусів та щільнішого графіку руху, а яким слід курсувати рідше.
Що робити нам?
Звісно, можемо залишити все так, як є зараз. І тоді люди продовжуватимуть нарікати на брудні та поржавілі маршрутки, які вперто ігнорують затверджений графік руху і у салонах яких постійно сваряться водії з пільговикам.
Можемо піти шляхом Стрийської громади. В такому разі міській раді треба віднайти у бюджеті значно більше коштів на компенсацію за проїзд громадян, які належать до пільгових категорій. Перевізники тоді отримають «грубі мільйони», за які зможуть придбати нові автобуси на заміну теперішнім «консервним банкам». І сварок не буде, бо пільговик приклав свою картку до валідатора – та й пішов у салон, на водія може навіть не дивитися.
Ще один варіант, про який у Червонограді йшла мова вже не раз – створення комунального транспортного підприємства. Теперішня вартість одного нового міського автобуса українського виробництва – від 1,5 мільйона гривень. За 30 мільйонів, які виділяє на пільговиків Стрий, таких автобусів можна купити немало. І базу для їх обслуговування створити.
А може, ми з часом таки прийдемо до монетизації існуючих пільг. Це коли держава дає людям із низьким рівнем достатку гроші, а не право робити щось безкоштовно. Бо чому це якісь чиновники вигадали, що за хліб у магазині платити мають усі, а за проїзд у автобусах – далеко не всі. Що важливіше для людини – нормальне харчування, тепло у домівках, безпека, ліки, освіта, транспорт? Це питання, звісно, риторичне.
Добре, що на державному рівні ми поступово відмовляємося від насліддя комуністичної епохи. У демократичній же країні, нагадаю, влада повинна робити усе можливе для того, аби розвивалася економіка. А люди отримували достойні доходи і не стояли перед чиновниками із простягнутою рукою.
