У 21 столітті однією з найпоширеніших проблем є насильство. Найчастіше від нього потерпають жінки. Це різне насильство – як фізичне, так і психологічне. За даними ООН, кожна третя жінка на планеті потерпає від нього. Чому це настільки важко припинити та чому суспільство робить винною жертву?
Історія №1
Взимку, коли мені було 11 років, я сама ходила на танці. Пригадую, що це було зранку. Мій шлях пролягав через недобудований будинок, біля нього часто можна було зустріти безхатьків, але, тим не менш, вони не створювали загрози. Проте одного дня я йшла і побачила, як чоловік спустив штани і мастурбував. Побачивши мене, він почав кликати і казати: «Ходімо, я тобі дещо покажу». Я чимшвидше втекла. І коли наважилася розказати дорослим, почула у відповідь: «Для чого ти на нього дивилася, ти сама його спровокувала».
Історія №2
Мені було 25. Я зустрічалася з хлопцем, який, на мою думку, дуже мене кохав. Його заборони я сприймала як прояв турботи. Одного разу він дуже напився та поводив себе неадекватно. У той час ми поверталися від друзів, і йому здалося, що я фліртувала з його другом. Прийшовши додому, він почав скандалити та вдарив мене. Розповівши подругам, я почула фразу: «Так для чого ти взагалі з цим другом говорила? Ти ж знаєш, який твій Вася ревнивий».
Історія №3
Мені було 18, і на той час ми з подругами ходили у нічний клуб. Сточи на вході, мене ляснув по сідницях хлопець віком 20 років зі словами: «Ну нічого собі!» і пішов. Мені було так соромно! Я відчувала себе настільки приниженою, що ледь стримувала сльози. Але мене навіть не намагалися заспокоїти, а просто сказали фразу: «Ти ж сама винна, для чого вдягнула шкіряні штани, які підкреслюють твою фігуру?».
Це лише кілька розповідей, які мені довелося чути. На жаль, таких історій – мільйони, але ж не всі можуть ними поділитися. На прикладі цих розповідей ми можемо побачити тільки одне: жертву засуджують, а кривдника – виправдовують.
Що таке віктимблеймінг?
Віктимблеймінг походить від двох англійських слів – «victim» (жертва) та «blame» (звинувачувати), тобто це перенесення відповідальності з особи, яка вчинила правопорушення, на особу, яка потерпіла від злочину. Його найчастіше використовують, описуючи домашнє насильство щодо жінок, але насправді це поняття охоплює набагато більше.
До прикладу, коли в людини вкрали в автобусі гаманець, часто від оточення можна почути: «Сам винен, що не закрив рюкзак». Для здоровомислячої людини це породжує парадокс у голові, тому що замість захисту вона отримує звинувачення. У свою чергу це призводить до безкарності зловмисника і популяризує злочини.
Чому суспільство звинувачує жертву?
На думку психологів, люди вірять у справедливість на цьому світі. Тобто якщо ти будеш добре себе вести, з тобою нічого не станеться. Таке бачення на життя нам популяризують з дитинства. До прикладу: якщо ти буде відмінником, то у тебе буде хороша робота. Або якщо будеш чемною, то Миколай тобі принесе подарунок, а якщо ні – отримаєш різочку.
У такий спосіб нам змалку програмують схильність звинувачувати жертву. «Можливо, не треба було вдягати цю коротку спідницю?», «Чому ти поверталася додому так пізно?», «Навіщо ти перечила своєму чоловікові?» – і це лише мала частина звинувачень. З таким світобаченням люди вважають, що якщо хтось постраждав, то це заслужено. Це, у свою чергу, призводить до того, що людина боїться розказати про злочин, який над нею вчинили. І від цього насильства стає більше і більше.
Скажи stop віктиблеймінгу!
Для цього наведу приклад жінки, яка кілька років тому зазнала фізичного насильства у потязі. Вона їхала в купе разом із сином, і раптом до них зайшов мужчина. Він хотів зґвалтувати її, але все «обійшлося» побиттям. Коли жінка наважилася про це розповісти, у її бік пролунали звинувачення, що вона сама винна, адже не закрила двері купе.
Тільки подумайте – людина вирішила на всю країну розповісти про те, що з нею трапилося, а вслід їй кричать: «Сама винна!». Що вона відчуває у цей момент? Сором, огиду, страх. Як вона може жити далі, якщо відчуває постійний тиск і небезпеку з боку суспільства?
Тут важливо розуміти, що це могло статися з кожним. Не можна ділити жертв на хороших чи поганих. Не можна виправдовувати зловмисника, бо від цього нікому не стане краще. Як ми хочемо зменшити кількість насильства, якщо самі породжуємо безкарність? Підсумок, який слід пам’ятати: у насильстві винен лише один – насильник. Немає ніяких обставин, які можуть зняти відповідальність за заподіяння шкоди іншій людині.
