24 грудня раптово відійшов до Вічності учасник Революції Гідності, активний будівничий Святої Церкви, обозний Західно-Бузького куреня Прикарпатської Січі Українського Козацтва Валерій Маршалок.
Дуже важко прощатися з тими, з якими йшов поруч, які були постійно зі мною, які так сильно любили Україну і не боялися стати на її захист, ризикуючи своїм життям.
Його немає. Але я знаю, що він є з Богом у Вічності. Він не зазнав щастя родинного, був сиротою, виховувався у інтернаті. Очевидно, що там був брак людської теплоти. Але він знайшов у житті друга, того, який його розумів і вислухав.
Бачу зараз перед своїми очима вервицю довжиною у два з половиною метри, із якою він молився. Йому було солодко, йому було добре, тому що він був із тим, хто був його найкращим приятелем.
Валерій був активним будівничим Святої Церкви. Залюбки виконував найважчі роботи, не боявся висоти. На перший же заклик він приходив і самовіддано працював. Бо знав, що робить це в першу чергу для Бога, що у цьому храмі живе Христос, Божий син.
Так раптово обірвалося життя козака, обозного Західно-Бузького куреня Прикарпатської Січі Українського Козацтва! Господи, прийми його душу в те місце, де є полки, дивізії армії оборонців нашої рідної землі! Господи, ти сказав, що хто любить Христа, той буде возлюблений Отцем Небесним.
Я вірю, що він є з Богом! Він приймав Святе Причастя у останні дні свого життя. Але Бог хотів, щоб він, не зазнавши щастя тут, на землі, знайшов щастя у обіймах Небесного Отця, у Вічності.
