У прекрасний і сонячний перший день падолиста, коли у Львові було проголошено незалежність Західноукраїнської народної республіки і коли відійшов до вічності великий син України митрополит Андрей Шептицький, парафія святого Йосафата Української греко-католицької церкви попрощалася із багатолітнім служителем Святої Церкви, дяком Любомиром Палчинським.
Він пройшов нелегкий життєвий шлях. Ще в юні роки отримав у своє серце струмінь Божої ласки, бо був вихований у бандерівському селі Завадів Яворівського повіту, яке мало велике національне підпілля. Священник цієї парафії загинув у боротьбі за Україну разом із своїми синами-бандерівцями. І, власне, у тому селі формувався характер любові до Бога і батьківщини покійного пана Любомира.
До свого останнього подиху він був відданий Церкві і Україні. Був завжди усміхненим, ніколи не вмів понервуватися, із великим задоволенням і трепетом чверть століття виконував обов'язки служителя Святої Церкви. Він був справжньою окрасою нашої парафії, адже мав у собі те найбільше, що потрібно для християнина – любов до Бога і батьківщини. Бо Господь навчає нас, що найголовніше у житті людини – любити Бога і ближнього. А це почуття у нього, безумовно, було.
Хочу згадати один, на мою думку, знаменний показник, що стосується життя і служіння пана Любомира Палчинського. Незважаючи на те, що був уже в поважному віці, парафіяни нашого храму називали його "Любчиком". Це таке пестливе, скорочене ім'я, яке вживають в основному до дітей. Але його так називали, бо його любили, бо він справді був люблений.
Пан Любомир виховав сина Василя (отець Василь Палчинський – священник церкви святого Йосафата, ред.), який закінчив високі студії в українській семінарії, а також у австрійському місті Інсбрук, отримав ступінь доктора церковного богослов'я. Якщо у сім'ї народився і виріс такий служитель Святої Церкви, це означає, що його батьки були щиро вірні Богу і батьківщині.
1 листопада ми поклали тіло пана Любомира у вільну українську землю, за яку він молився, за яку він страждав, бо бачив, як вороги намагаються закувати її у кайдани і як багато життів своїх дітей віддає ненька Україна у боротьбі за незалежність.
Господи, прийми душу свого слуги, новопреставленого Любомира, у те місце, де не буде болю і зітхань, а життя – безконечне, у те місце, де є вічна радість, де він упокоїться у руках Небесного Творця, Якому він служив. Хай Бог благословить усіх, хто знайшов можливість попрощатися із паном Любомиром і віддати йому останню шану!
Слава Ісусу Христу і Слава Україні!
