Галина та Михайло Мельничуки – шахтарська сім’я з «Межирічанської», що захоплюється активним дозвіллям та плекає традиції виховання дітей з Богом у серці.
У липні подружжя відзначило 15-ту річницю, відколи дало шлюбні обітниці. А познайомились майбутні молодята, коли здобували освіту в Червоноградському гірничо-економічному коледжі. Михайло став гірником, тринадцятий рік на шахті, механік дільниці підготовчих робіт №1.
Галина – на відповідальній посаді зі складною назвою – провідний інженер планово-попереджувальних ремонтів і паспортизації – веде облік гірничошахтного обладнання. Обидвоє – з шахтарських родин, на копальнях Прибужжя працюють рідні та друзі. Мельничуки дуже вболівають: як далі складеться доля шахт?
Хочуть, щоб діти зростали в благополучному регіоні, стали успішними у житті й пишалися, що є українцями. Тому намагаються показати 13-річному Данилові та 7-річному Іллі красу рідної землі. Надихають денні велоподорожі, які організовує парафія костелу Зіслання Святого духу.
Родина Мельничуків
– Їздили і по Львівщині, і у Польщу, за день долали більше семидесяти кілометрів. Звісно, катаємося у вихідні. Данило вже давно їздить сам, а Іллю у довгі мандрівки ще возимо, – розповідає Галина. – Подорожі, як магніт – спробувавши одного разу, важко відмовитись.
В Україні безліч міст і містечок, які обов’язково варто відвідати. Словом, маємо великі плани. А ще у нас є така традиція – підкорювати двотисячники, тобто високі гори у Карпатах. Іллі було три рочки, коли ми вперше піднялися на Говерлу. За плечима сходження на Піп Іван та Бребенескул.
– Віримо, що попереду ще буде багато підкорених вершин, – говорить Михайло. – Маємо хорошу роботу, постараємось дати гарну освіту дітям. Головне, щоб у нашому краї усе складалося добре, не згорталося вугільне виробництво. Тоді ще не раз святкуватимемо День шахтаря у гарному настрої і спокійно дивитимемося в майбутнє.
