Сімдесятирічне правління комуно-більшовицького окупаційного режиму в нашій державі було ознаменоване постійною боротьбою із християнами, які щиро вірили у Бога та прагнули жити за Його заповідями. Абсолютну більшість церков у цей час представники влади закрили, у їхніх стінах влаштували склади, клуби та інші подібні установи, священників і активних мирян політично переслідували та репресовували, забороняли відзначати релігійні свята…
В цей час тотальної пропаганди атеїзму багатьом прихильникам комуністичної ідеології здавалося, що християнська церква не зможе витримати настільки важких ударів з боку влади та відійде у небуття. Що українці забудуть про віру в Бога і зосередяться виключно на погоні за накопиченням матеріальних благ. Але події кінця вісімдесятих-початку дев’яностих років яскраво показали, що Українська греко-католицька церква, яка була змушена понад півстоліття перебувати у підпіллі, зберегла свою найбільшу цінність — вірних їй людей.
Одним із них є багаторічний настоятель парафії святого Йосафата у місті Шептицький отець Михайло Нискогуз. У вже далекому 1989 року, під час служіння у селищі Стара Сіль тодішнього Старосамбірського району, він став одним із перших священників, які проявили небувалу на той час сміливість та відкрито оголосили про повернення до Української греко-католицької церкви. Цього ж року отець Михайло долучився до голодування на Арбаті у Москві, тодішній столиці Радянського Союзу. Учасники цієї акції протесту вимагали легалізації УГКЦ.
Звісно, що настільки сміливі вчинки молодого на той час священнослужителя не могли залишитися непоміченими з боку карально-репресивних органів держбезпеки комуністичної імперії. Тож отцю Михайлу довелося пережити чимало не надто приємних миттєвостей спілкування із так званими «кадебістами», під час яких його дуже наполегливо переконували відмовитися від уже здійснених вчинків та сказаних слів. Але, як бачимо, віра у силу Божої правди допомогла отцю пережити усі ці випробування долі.
Усі ці буремні події кінця 80-х років минулого століття лягли у основу автобіографічної книги отця Михайла Нискогуза «І світло в пітьмі світить», яку представили в актовому залі церкви святого Йосафата у неділю, 20 липня.
Привітати отця Михайла із завершенням кількарічної праці над книгою прибули його рідні, друзі та побратими, а зокрема народні депутати України від партії «Європейська Солідарність» Олег Синютка та Софія Федина, народний депутат України VII скликання Василь Пазиняк, Шептицький міський голова Андрій Залівський та його заступник Володимир Коваль, депутати Шептицької міської ради Петро Остапюк, Петро Пилипчук, Богдан Твардовський, Віталій Риндик та Андрій Войтович, численні священники із Шептицького протопресвітеріату Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ на чолі із отцем Зеновієм Буньо та багато інших.
Провела захід завідувачка міської філії Львівського музею історії релігії (палац Потоцьких) Галина Гриник. Духовні та патріотичні пісні гостям заспівали учасники парафіяльного хору Благословення, а також учасники дитячого хору парафії святого Йосафата (керівник Наталія Іванюк) спільно із ансамблем бандуристів Шептицької школи мистецтв (керівник Оксана Гейко).
Сестра Теодосія (Мар’яна Полотнюк),
наймолодша позаштатна учасниця Української Гельсінської спілки:
— Отець Михайло Нискогуз — це мій духовний батько, який привів мене до церкви. За все моє духовне життя завдячую у першу чергу Богу та отцю Михайлу. Він посіяв у моїй душі зерно любові до Бога та мого народу. З ним я зростала і у Старій Солі, і у Сільці, і ще трохи у тодішньому Червонограді, а тепер Шептицькому.
Наприкінці 80-х років я таємно збирала інформацію у селах і містах про стан греко-католицьких церков та передавала її на радіо «Свобода». І коли мене через це пробували виключити із музичного училища, в якому тоді навчалася, то я написала, що відмовляюся від радянського громадянства у зв’язку із тим, що мене переслідують через релігійні переконання.
Також я була редактором «Християнського голосу», який видавав Іван Гель. Ми їздили до Москви, аби у патріаршій курії друкувати антирадянські книжки, а згодом їх розповсюджували. На жаль, через цю діяльність у 1988 році загинув мій друг Роман Глік. Кадебісти «застукали» нас у Брюховичах із цими самвидавними книжками. Ми змушені були втікати на автомобілі. Переслідувачі влаштували нам аварію, внаслідок якої Роман загинув, а я дивом залишилася жива.
Наразі я є внутрішньо переміщеною особою, у 2018 році виїхала із окупованого села Многопілля, що поблизу Іловайська Донецької області. Мешкала там 20 років. Після повернення до західної частини України трохи побула у Зарваниці, а тепер живу із переселенцями з Донеччини, Луганщини та Харківщини у одному із гуртожитків міста Дрогобич. Вирішила не ховатися у стінах монастиря, бо коли людина не може прийти до церкви, то церква має прийти до людини. Працюю декоратором у Гімназії №5 імені Героя України Сергія Кульчицького, займаюся утилітарним мистецтвом.
Отець Климентій Стасів,
священник УГКЦ, василіянин, письменник, перекладач, есеїст,
Член Національної спілки письменників України:
— Книга отця Михайла Нискогуза «І світло в пітьмі світить» розгортає перед нами дуже велику віху історичну, духовну і національну. До неї будуть звертатися науковці, історики, літератори. Тому раджу усім не лише придбати цю книгу, але й прочитати її.
Гортаючи перші сторінки, можемо дізнатися, як отець Михайло зростав, мужнів, ходив до церкви, і вже маленькою дитиною прагнув засвітити свічки у храмі на престолі. Як під час навчання у школі його твори визнавали найкращими на районних олімпіадах.
Коли отець Михайло став священником, він не лише опікувався своєю парафією, а й думав про церкву та всю Україну. І за півроку до офіційної легалізації Української Греко-Католицької Церкви він перевів свою паству у лоно прабатьківської віри. Це був чудовий приклад для інших священників, які не мали такої відваги і глибокої віри, якою він керувався.
І в подальшому отець Михайло весь час перебував у вирі державотворчих подій. Саме він у 2004 році, коли розпочиналася Помаранчева революція, першим благословив людей на те, щоб вони захищали свою землю і своє право. Триває цей захист уже понад 20 років.
Василь Пазиняк,
народний депутат України VII скликання:
— Переконаний, що книга отця Михайла, яку ми сьогодні тримаємо у руках, буде перевидаватися. Вона має знаходитися у шкільних бібліотеках, аби нові покоління українців знали, яку тернисту дорогу до відновлення незалежності та становлення держави пройшли попередні покоління.
Отець дуже скромний і не хоче багато розповідати про свою діяльність. А я кілька яскравих історії розкажу. 2012 рік. Бандит янукович захотів віддати Україну під протекторат росії. Спецслужби були фактично знищені. Міліцію, прокуратуру та СБУ очолювали російські громадяни.
Я тоді кинув виклик бандиту Козаку, який зараз втік у Москву і визнаний агентом їхнього ФСБ. Він «купив» у той час все священництво у Яворівщині та Жовківщині, роздавав по 10 тисяч доларів. В мене, зізнаюся чесно, виникла тоді думка про те, що Бога нема. І саме в цей час мені зателефонував отець Михайло, сказав, що хоче зустрітися. Він подарував мені молитовник та передав звернення до усіх виборців Яворівського та Жовківського районів із закликом підтримати на виборах до Верховної Ради мене, а не посіпаку януковича. Після цього під час усієї передвиборчої кампанії я відчував підтримку отця Михайла, яка допомогла мені подолати ці злі сили.
Того ж 2012 року отець приїхав у Крути. Під час мітингу, у якому брала участь чи не уся владна верхівка Чернігівщини, він попросив прочитати молитву. Перед нами стояли десь 200 студентів місцевих профтехучилищ, які розмахували прапорами партії регіонів. А отець взяв мікрофон і сказав: «Господи, збережи Україну від зека-президента-рецидивіста та сина його стоматолога». І продовжив у тому ж дусі. Лише на третій хвилині його полум’яної патріотичної промови тодішній «губєрнатор» Чернігівщини зібрався з духом і наказав вимкнути мікрофон.
Після цього, до речі, вищий церковний клір заборонив отцю Михайлу виступати на велелюдних мітингах і демонстраціях. Тому під час Революції Гідності отець виходив на сцену Майдану Незалежності у Києві лише у нічний час.
Софія Федина,
народний депутат України:
— З часу подій, які описані у першій частині книги отця Михайла, минуло лише 36 років. З точки зору історії це — дуже короткий період. Тобто буквально вчора бути українцем було заборонено, церква була заборонена, боротися за українську державність було заборонено, бути активним і говорити правду було заборонено.
І саме завдяки таким людям, як отець Михайло Нискогуз, як інші наші борці за волю України, як дисиденти сьогодні моє покоління має цю державу. Дуже багато хто з молодших зараз не розуміє її вартості. Хоча є й інша сторона — чимало представників теперішнього молодого покоління уже віддали своє життя за волю України.
Найбільше, отче, хочу вам подякувати навіть не за те, що у найважчі моменти боротьби за волю України ви завжди були поруч із своїм народом. А за фіксування історії. За те, що про вашу сподвижницьку працю зможуть дізнатися майбутні покоління. Бо однією із найстрашніших проблем сучасної української держави, яка під час воєнного стану переживає небувале ущемлення свободи слова і демократії, є те, що уже сьогодні намагаються переписати історію. А нам усім дуже важливо знати правду. Розуміти, якою ціною здобувалася незалежність держави та української церкви. Лише тоді будемо у повній мірі усвідомлювати, які виклики стоять на нашому шляху. Бо, на жаль, найгірші практики совєцьких часів мають тенденцію проявлятися у сьогоденні. І лише знаючи, як ми тоді перемагали, зможемо вистояти зараз.
Олег Синютка,
народний депутат України:
— Ми приїхали сьогодні до людини, яка є твердинею українських цінностей. А це зараз Армія, Мова і Віра! Дякую вам, отче, за те, що ви їх бережете впродовж усього вашого насиченого буремними подіями життя.
Андрій Залівський,
Шептицький міський голова:
— Ця книга — не просто свідчення подій, вона демонструє роль отця Михайла у виході церкви з підпілля, участь в усіх цих доленосних моментах нашої історії. Це справжній скарб для нас. Храм святого Йосафата збудували люди, які творять історію, прославляють Бога і стали духовною опорою громади, що сформувалася завдяки проповідям отця Михайла — завжди патріотичним, гострим, таким, що спонукають до дій. Дякую вам, отче Михайле, за те, що ведете парафію, ведете всіх нас і показуєте нам правильний шлях!
Отець Михайло Нискогуз,
настоятель парафії святого Йосафата, автор книги «І світло в пітьмі світить...»:
— З малими малієш, а з великими і сам стаєш великим. Я вдячний Богові за те, що на своєму життєвому шляху мав можливість зустрітися і спілкуватися з такими великими людьми, як легендарний сотенний УПА «Кривоніс» — Герой України Мирослав Симчич, як священник з великою силою духу отець Антоній Масюк та багатьма іншими патріотами нашої держави.
Дякую усім присутнім за великі оцінки моєї скромної, маленької роботи. Дякую моїй дружині, яка упродовж багатьох років завжди підтримувала мене і казала, що не варто сходити з обраного шляху, яким би важким і небезпечним він не був.
Дякую Наталії Мельник, Галині Пахомовій та усьому колективу видавничої компанії «ЮЕКС», а також завідувачці міської філії музею історії релігії Галині Гриник. Саме завдяки їхній наполегливій та самовідданій праці книга «І світло в пітьмі світить» побачила світ. Дякую жертводателям Андрію Гурському, Сергію Вишневському, Ярославу Симчичу, Мирославу Шумилу та іншим за допомогу у виданні цієї книги. І найбільше дякую нашим воїнам, синам і донькам, які зі зброєю в руках відбивають натиск страшного ворога. Разом ми обов’язково переможемо!
