Хірургія кисті – це особливий напрямок травматології, поява якого не є випадковою. Адже кисть має дуже складну анатомічну будову, через що високі шанси розвитку найрізноманітніших її захворювань і пошкоджень. Вони вимагають від фахівця, який займається цим напрямком, знань і навичок, які поширюються не тільки на травматологію, а й на цілий ряд інших, суміжних спеціальностей.
Перерахуємо лише деякі з них: загальна хірургія, мікрохірургія кисті, судинна хірургія, неврологія, пластична хірургія. Коли мова йде не просто про здоров’я кисті, а про можливість нормального життя людини, його працездатність і навіть майбутнє, то вкрай важливо розуміти, що реконструктивні втручання, мікрохірургічні заходи та інші лікувальні процеси повинні виконувати виключно високопрофесійні фахівці!
Тому черговим важливим кроком у розвитку травматологічного відділення стало запровадження вузькоспеціалізованого напрямку – хірургії кисті та верхньої кінцівки у дорослих і дітей.
У минулому році на роботу прийняли Дмитра Юрійовича Маринця – висококваліфікованого лікаря, який до цього працював у відділенні відновлювальної травматології та мікрохірургії кисті і верхньої кінцівки Науково-дослідного інституту травматології та ортопедії міста Лиман Донецької області. З його приходом спектр хірургічних втручань значно розширився, а якість медичної допомоги підвищилася. Окрім того, вдосконалені оперативна техніка при оперативних втручаннях, які проводилися раніше, а також алгоритми і тактика лікування при травмах та захворюваннях верхньої кінцівки.
У відділенні тепер проводять такі операції:
- лікування пошкоджень периферичних нервів кінцівок з використанням мікрохірургічної техніки: невроліз, шов нерва, аутоневральна пластика;
- лікування рубцевих деформацій, трофічних виразок, дефектів шкірних покривів будь-якої локалізації із застосуванням аутодермопластики або PRF-згустків та фібринових плівок;
- лікування пошкоджень сухожилля розгиначів, згиначів пальців: первинна сухожильна пластика, двоетапна сухожильна пластика;
- ендопротезування дрібних суглобів кисті;
- оперативне лікування м’якотканинних та кісткових (енхондрома) новоутворень кисті з можливістю одномоментної кісткової та шкірної пластики.
- оперативне лікування болючих невром верхньої та нижньої кінцівок (неврома Мортона, пухлина Барре-Массона);
- оперативне лікування тунельних синдромів верхньої кінцівки (синдром карпального каналу, хвороба де Кервена, синдром кубітального каналу, Lacertus syndrome).
Про набуті знання і досвід, а також про роботу на новому місці – в травматології червоноградської лікарні – розповідає Дмитро МАРИНЕЦЬ:
Дмитро Маринець.
– Моє рідне місто – Бахмут, там закінчив медичне училище. Далі навчався в Харківському медичному університеті, але так склалося, що за сімейними обставинами перевівся на медичний факультет університету імені Каразіна. Інтернатуру проходив на базі Харківської медичної академії післядипломної освіти. Саме в той час почав цікавитися хірургією кисті.
Кисть – це дуже складний орган. Вона маленька, структур багато і всі вони знаходяться дуже близько одна біля одної. Коли ти займаєшся хірургією кисті, то не можеш працювати виключно з кістками. Бо є ще судини, нерви, сухожилля.
Чому саме кисть? Якось, коли проходив інтернатуру, я потрапив на операцію, яку проводив Сергій Анатолійович Голобородько – це хірург, який спеціалізується на хірургії кисті, кандидат медичних наук, доцент, лікар вищої категорії. Те, як він проводив операцію – ювелірно, тонко, красиво – мені дуже сподобалося. Я почав більше спілкуватися з Сергієм Анатолійовичем, намагався бути присутнім на його операціях.
Закінчивши інтернатуру, працював на прийомі в поліклініці міста Бахмут. У 2017 році мені запропонували місце в Науково-дослідному інституті травматології та ортопедії міста Лиман Донецької області. На півставки я там вів прийом у травмпункті, і на півставки працював у відділенні відновлювальної хірургії та мікрохірургії кисті, яким завідував Максим Анатолійович Власенко. Це дуже кваліфікований та вмілий фахівець, від якого я багато навчився і перейняв. З того часу хірургія кисті мене поглинула повністю.
З початку повномасштабного вторгнення довелося евакуюватися на захід України. Спочатку перевіз у Львів сім’ю, а сам залишався в Лимані. Коли ж довелося евакуюватися вже з Лимана, то вирішив для себе поїхати в Тернопіль, де мав знайомого. Але ні в комунальних, ні в приватних медзакладах роботи там не знайшов.
Але ж працювати треба. Своє резюме вирішив розмістити на сайті пошуку роботи. Через якийсь час мені зателефонували із однієї із приватних клінік Нововолинська. Приїхав, подивився і вирішив, що залишуся. А директор цієї клініки знайомий з Володимиром Євгеновичем Курчабою, який якраз шукав дитячого травматолога. В мене є відповідний сертифікат. І ось так у серпні минулого року я опинився в Червонограді.
– Яке враження справила на вас червоноградська травматологія, зокрема в плані оснащення?
– Коли я сюди прийшов на співбесіду з Володимиром Курчабою, то він запропонував оглянути відділення. Мені дуже сподобалося те його крило, яке ще до війни встигли відремонтувати. Навіть в інституті у Лимані не було такого комфорту. З приводу оснащення, то дуже добре, що відділення має електронно-оптичний перетворювач, тобто інтраопераційно можна робити знімки і одразу, без жодного проявлення, бачити їх. Це в рази покращує і пришвидшує працю лікаря, дає можливість впевнено і успішно робити складні операції. В тому числі й малоінвазивні операції, без великих розрізів, адже цей прилад дає таку можливість.
А ще я погодився працювати в червоноградській травматології через те, що якось одразу знайшли спільну мову із керівником Володимиром Курчабою. З ним комфортно як із людиною, і він сильний як лікар. Якщо керівник людяний, то є сенс триматися за роботу і бути тут. А що не сподобалося, так це світло в операційній травматології. Вже знаю, наскільки тривалою є історія з намаганнями замінити його на нове, але, на жаль, для нашого відділення вона наразі безуспішна.
Що ж до червоноградської лікарні загалом, то мене вона вразила великим потоком пацієнтів, кількістю медичних послуг, які вони можуть тут отримати. Коли люди звертаються саме сюди, то це багато про що говорить.
– У Червонограді вам доводиться виконувати лише планові операції, чи уже й термінові?
– Нещодавно у відділення поступила дворічна дитина з ургентною травмою. Хлопчик дверима прибив собі пальчика. Там була неповна ампутація кінчика пальця. Операція була терміновою, бо в цьому випадку були певні покази до її негайного проведення. Після такої травми є шість годин, які дають шанс на успішне лікування. Коли ці шість годин спливають, починається дефіцит кровообігу. А далі – некроз тканин, вони починають відмирати. На щастя, оперативне втручання пройшло успішно, хлопчику пальця вдалося зберегти.
Що ж до планових операцій, то днями звернулася пацієнтка віком 33 роки із тритижневою травмою середнього пальця. Вона розповіла, що ненароком запхала його в млинок для подрібнення зерна. Доля секунди – і палець вже «покручений». А ще й шкіру обдерло. До речі, такі травми дуже розповсюджені. До мене ця жінка потрапила вже з поліклінічного прийому. Її лікування розраховане на два етапи. Перший вже провів, це операція на кістках, які почали неправильно зростатися, другим має стати пластика.
Нещодавно виконана операції літній пацієнтці з застарілим травматичним пошкодженням променевого нерва на рівні середньої третини плеча (скарги на відсутність рухів пальцями та правою кистю, так звана повисла кисть). Їй було виконано заміщення дефекту променевого нерва трансплантатом нерва з гомілки.
– А загалом з якими проблемами до вас можуть звертатися пацієнти?
– Як ви вже зрозуміли, це усі травми кисті. Але є ще і хвороби кисті. Найпоширеніша з них – контрактура Дюпюітрена. Це коли пальці втрачають функцію розгинання, стягнуті рубцями. Ще одна поширена хвороба кисті – болючі невроми, через які людина не може спати. Єдиний порятунок – їх видалення. Також часто доводиться проводити оперативне лікування тунельних синдромів, це коли німіють пальці, що нерідко супроводжується нічними болями. Часто люди звертаються з приводу наявності гігром, гангліїв, хондром, стенозуючого лігаментиту («клацаючий палець»). Або ж люди звертаються із старими травмами. Тобто зі всіма проблемами кисті і всієї верхньої кінцівки – це до нас, у травматологічне відділення.
Коментар Володимира Курчаби, завідувача травматологічного відділення комунального підприємства «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради»:
Володимир Курчаба.
– Безумовно, впровадження напрямку хірургії кисті та верхньої кінцівки дорослих та дітей є значним здобутком як для нашого відділення та лікарні, так і для мешканців міста та району в плані покращення медичної допомоги. В сукупності з раніше запровадженими напрямками, такими як ендопротезування кульшових та колінних суглобів, артроскопія А колінних та гомілково-ступневих суглобів, малоінвазивні методики при переломах великих кісток (фіксація черезвертлюгових переломів стрижнями PFNA і GAMMA, БІОС трубчатих кісток), всі види остеосинтезу накістковими пластинами дає можливість надавати в нашому місті сучасну, комплексну, кваліфіковану ортопедо-травматологічну допомогу.
Тільки за останні два з половиною роки в травматології червоноградської лікарні проведено більше 100 ендопротезувань кульшових та колінних суглобів. Тепер не треба їхати у великі міста – пацієнти мають можливість на місці отримати якісну медичну послугу. З часу впровадження в роботу артроскопічних операцій виконано понад 800 оперативних втручань на колінних та гомілково-ступневих суглобах.
Щорічно у нас лікуються від 1150 до 1300 пацієнтів, фахівці відділення проводять від 700 до 800 операцій різної складності. Оперативна активність відділення складає близько 70%. На цей час червоноградська травматологія розрахована на 40 ліжкомісць (травматологічні – 22, ортопедичні – 15 та дитячі травматологічні – 3) та має всі функціональні складові.
У впровадженні нових методик, удосконаленні ортопедо-травматологічної допомоги населенню та професійної підготовки медперсоналу важливим було підписання договору про спільну діяльність відділення із державною установою «Інститут травматології та ортопедії» (місто Київ).
За цим договором сторони домовилися діяти спільно у сфері підготовки фахівців, підвищення ефективності і впровадження новітніх методик у роботу червоноградської лікарні з тим, щоб удосконалювати ортопедо-травматологічну допомогу населенню. Отож, між відділенням та інститутом іде обмін інформацією, відбуваються спільні консультації, науково-практичні конференції, консиліуми, медичні наради з питань сумісної діяльності з використанням телемедичної комунікації. Також здійснюється контроль за якістю лікувально-діагностичного процесу.
Впродовж минулого року спостерігаємо зменшення травматизму серед населення. Насамперед це пов’язано з тим, що багато людей забрали на фронт. Велика частина з них – це працівники-виробничники, в яких робота не завжди безпечна. Багато невеликих підприємств, де, на жаль, так само ставалися виробничі травми, через війну взагалі перестали працювати. Діє комендантська година – менше травматизму серед любителів погуляти вночі аж до з’ясовування стосунків. А ще багато жінок разом з дітьми виїхали за кордон. Через ось такі фактори травматизм справді зменшився.
Але, тим не менше, в нашому відділенні, яке розраховане на 40 ліжкомісць, зараз фактично заповнені всі ліжка. Це вже пішла ортопедія. Люди прагнуть покращити своє здоров’я, якість свого життя, тому і звертаються. Запровадження у нашому відділенні нового вузькоспеціалізованого напрямку – хірургії кисті та верхньої кінцівки у дорослих та дітей – для них ще один шанс реалізувати задумане.
Що ж до відділення, то в нас і далі гостро стоїть питання світла для операційної. Черга на заміну цього обладнання до нас ніяк не дійде. Потрібну лампу ми знайшли у Китаї, коштує вона порівняно недорого – з доставкою та встановленням обійдеться у 5 тисяч доларів, що в 2 рази менше ринкової вартості аналогічної продукції в Україні. Також під наш новий напрямок хірургії кисті та верхньої кінцівки у дорослих та дітей треба закупити нове обладнання: мікроінструментарій, мікродрелі, якщо не мікроскоп, то, принаймні, нормальні окуляри. Маю велику надію, що місто нарешті знайде можливість профінансувати ці придбання.
Наступним важливим компонентом розвитку відділення є створення комфортних умов для перебування пацієнтів. Якщо до війни в нас була можливість відремонтувати палати післяопераційної частини відділення (7 палат), санітарні приміщення та вбиральні, чисту перев’язувальну, то інша частина відділення перебуває в досить непривабливому стані.
Взагалі, успішність відділення формується за рахунок трьох основних складових. Це – кваліфікація персоналу, яка включає безперервний професійний розвиток під час роботи та відповідних курсах, вчасна та достатня оплата праці, комфортність перебування пацієнта у відділенні як фізична, так і моральна, оснащення сучасним обладнанням. Якщо недосконала одна складова, то недосконала і вся система. Тому об’єднати всі складові займає досить тривалий час і потребує багато зусиль.
Тим не менше, ці труднощі аж ніяк не завадять колективу травматологічного відділення і надалі надавати якісні медичні послуги.
Також ми розуміємо, що реальний розвиток може статися тільки в умовах миру. Тому ми, як і всі українці, чекаємо переможного завершення війни, швидкого повернення наших двох кваліфікованих лікарів – Ігоря Михайловича Федячка, який служить у теробороні, і Володимира Миколайовича Предка, який працює в госпіталі прикордонників. Без них дуже важко. Ми чим можемо допомагаємо на своєму місці, молимося за збереження життів наших воїнів і бажаємо всім здоров’я.
