На території Радехівської громади, поблизу хутора Черуковатці, відбулося освячення Пантеону слави полеглим воїнам УПА та вхідної арки. Про це повідомили на офіційному сайті Львівської обласної військової адміністрації.
Пантеон побудований з ініціативи місцевого жителя, митця, заслуженого працівника культури України і громадського діяча Василя Парахіна, який ще у дитинстві став свідком бою, що відбувся між трьома повстанцями та енкаведистами. У пам'ять про них на цьому місці побудували храм та Пантеон героїв.
Відтак напередодні, 16 жовтня, представники органів місцевого самоврядування, духовенство та громада молитвою пом’янули героїв, які віддали своє життя за волю України, а також освятили Пантеон і вхідну арку.
Довідково:
Наприкінці 2020 року на цьому ж місті відбулося освячення храму Покрови Пресвятої Богородиці. Будівництво церкви тривало понад 32 роки силами вищезгаданого митця Василя Парахіна. Почалося все із символічної могили на якій встановили хрест. Пізніше заклали фундамент каплички, яка з часом переросла в храм, а далі спорудили і Пантеон героїв.
Ось як цю подію описала на власній сторінці у Facebook наша знана землячка, організаторка мандрівок Україною Марія Бойко:
– «Тепер і вони мають свій хрест» – можемо сказати про близько двох десятків УПАівців, що пішли у засвіти замолоду лише через те, що боролись з кожним, хто ступив на нашу землю, щоби знищити українство.
Про Василя Григоровича з Черуковатиці ми знаємо як про художника, непересічного українця, ревного християнина, що на своєму рідному хуторі при Княжого шляху вирішив збудувати українську козацьку церкву.
Все, що ми тут бачимо – і, насамперед, храм – зроблено за ескізами Митця. Кожен кований чи різьблений хрест, кожну мальовану ікону чи тесану скульптуру п. Василь малює на папері, а вже потім сам чи його помічники реалізують задумане в камені, в металі чи на папері.
На Черуковатиці освятили Пантеон пам’яті. Тут свій хрест отримали ті хлопці та дівчата, що загинули від рук НКВСівців або ж наклали на себе руки, щоб не датись в полон живими. Ми не знаємо, де їх тіла знайшли останній спочинок, але тепер ми знаємо, де стоять їх хрести.
Яструбичани, впізнаємо серед фотографій хрести наших. Я вважаю, що ми маємо організуватись і поїхати туди гуртом, щоб згадати в молитві загиблих і побачити це унікальне місце та його Творця.
