У середу, 5 січня, напередодні Святвечора легендарний сотенний Української Повстанської Армії Мирослав Симчич (псевдо «Кривоніс») відзначив 99-річчя. В цей день у гості до його невеличкої, але затишної квартири у Коломиї Івано-Франківської області завітали найближчі родичі, а також давні друзі із Львівщини.
Із уродинами славетного Героя привітали настоятель церкви святого Йосафата міста Червоноград, капелан Львівського Крайового Братства вояків УПА отець Михайло Нискогуз, голова громадського формування «Червоноградська самооборона» Василь Турко, народний депутат України VII скликання Василь Пазиняк, заступник командира Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» Тарас Бобанич (псевдо «Хаммер»), голова «Всеукраїнської громадської організації Українська народна самооборона» Дмитро Ферцович та інші.
До помешкання Мирослава Симчича делегація із Львівщини увійшла з радісною різдвяною колядою. Привітавши Героя із днем народження, спільно помолилися за його здоров’я, дружно заспівали «Многая літа», а також гучно виконали Державний Гімн України. Сотенному УПА гості подарували нове видання творів Степана Бандери, а його дружині Раїсі – букет квітів та різдвяний дідух.
Дякуючи своїм давнім друзям за щирі вітання, Мирослав Симчич сказав такі слова:
Мирослав Симчич, сотенний УПА
– За ваше здоров’я і за ваше щастя у житті буду молитися та просити Господа до свого останнього подиху. Нехай Бог допоможе вам виконати усе те, чого багато років прагне весь наш народ, вся наша Батьківщина із того давнього часу, коли ми потрапили у неволю московську і аж до сьогоднішнього дня.
Бо зараз Україну, на жаль, маємо лише теоретично. Я з хати уже нікуди не виходжу своїми ногами, не маю сили ходити. Але уважно стежу за всіма подіями, що відбуваються. І мені здається, що ще дуже багато треба працювати, щоб наша держава була такою, як має бути!
Прощаючись із сотенним УПА, представники делегації з Львівщини побажали йому міцного здоров’я та пообіцяли наступного року неодмінно приїхати до Коломиї, аби привітати його із столітнім ювілеєм.
А згодом побували ще й біля пам’ятника Борцям за незалежну Україну – учасникам українського підпілля і повстанського руху. Прообразом цього монумента, встановленого у центрі міста, послужила саме постать Мирослава Симчича.
Отець Михайло Нискогуз відправив панахиду в пам’ять про Героїв, які віддали свої життя за волю України. А народний депутат України VII скликання Василь Пазиняк поділився із присутніми своїми спогадами про події, у яких йому довелося взяти участь спільно із славетним сотенним УПА:
Василь Пазиняк
– У 2014 році, на свято Покрови, мені вдалося організувати зустріч Мирослава Симчича із тодішнім президентом України Петром Порошенком, – розповів Василь Пазиняк. – Сотенному вже було трохи важко стояти на ногах, тому він сидів у кріслі. Але коли до нього підійшов президент, він буквально зірвався на рівні ноги, одягнув кашкет, приклав правицю до голови і сказав: «Пане Верховний Головнокомандувачу Збройних Сил України, сотенний Мирослав Симчич прибув!».
В мене у той момент аж щелепа відвисла. А у Святослава Цеголка, прессекретаря Петра Порошенка, виступила з ока сльоза. Бо Симчич, незважаючи на дуже поважний вік, доповідав як справжній Воїн.
Після цієї зустрічі Порошенко вручив сотенному УПА Орден Свободи. Хоча ми багато разів просили його, направляли численні звернення від депутатів та громадських активістів, про присвоєння Мирославу Симчичу звання Героя України. Але наші вороги, із якими завжди боровся Симчич, категорично заперечували проти цього.
У жовтні 2021 року Верховна Рада України прийняла звернення до теперішнього президента з проханням присвоїти нарешті Мирославу Симчичу звання Героя. Та я був впевнений, що з цього нічого не вийде. Хоча б тому, що в нагородному відділі української держави, яка вже має 30 років, досі сидять чиновники, які працювали ще в часи Володимира Щербицького (Першого секретаря Центрального комітету Комуністичної партії України, який керував країною у період із 1972 до 1989 року, ред.).
Але незважаючи на те, що Мирославу Симчичу звання Героя України, вочевидь, уже не дочекатися, у пам’яті людей він завжди залишатиметься справжнім народним Героєм, який мужньо боровся за незалежність нашої держави та звільнення її від окупантів.
Пригадую першу зустріч із ним, яка відбулася близько десяти років тому, – продовжив Василь Пазиняк. – Сотенний запитав, звідки я про нього знаю. А я згадав, як розповідав мені батько, що ще під час його заслання до Сибіру серед українців, які там перебували, ширилися розповіді про легендарного карпатського опришка, який всього в одному бою знищив 540 енкаведистів. Звісно, він не сам це зробив, а бійці його сотні. Але люди приписували йому надсилу, розповідаючи, що ворогів Кривоніс знищував самотужки.
Кілька років тому Мирослав Симчич сказав мені, що зрозумів, для чого Господь так довго тримає його на цій землі. Для того, щоб він передавав дух своєї боротьби тим воїнам, які зараз відправляються на схід боронити кордони нашої держави. Тоді він також висловив впевненість у тому, що українські бійці нашу землю ворогу за жодних обставин не віддадуть.
Цікаво, що в попередні роки хлопці із Коломиї, які відправлялися на фронт, йшли за благословенням саме до Мирослава Симчича. І коли вже після повернення додому їм приходили різні військові нагороди, воїни казали, що не приймуть їх, якщо у церемонії вручення не братиме участь сотенний Кривоніс. Таким чином він став легендарною постаттю не лише для бійців УПА, але й для сучасних захисників української держави.
Своїми враженнями про цьогорічний візит до Мирослава Симчича та спілкування із ним поділився також настоятель церкви святого Йосафата отець Михайло Нискогуз:
отець Михайло Нискогуз
– Як радісно зустрічатися з тими людьми, у яких є велика енергетика, серця яких б’ються для Бога і Батьківщини-України! 5 січня ми подорожували до Коломиї, де проживає 99-річний старець, легендарний сотенний УПА, який переміг у сорока боях із окупаційними більшовицькими військами. Ще два бої, як він сам жартує, звів унічию. Бо закінчилися набої як у повстанців, так і у енкаведистів, а врукопашну вирішили не йти.
Ми бачили його запалені очі, які горіли любов’ю до Бога і Батьківщини! Як шкода, що найвища державна влада не привітала його. Тому, що він залишився єдиний сотенний. І попередня, і теперішня Верховна Рада приймали звернення щодо надання Мирославу Симчичу звання Героя України. Але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Маємо таку владу, яка є, маємо те, що маємо.
Боже, благослови нашу Батьківщину! Щоб українські матері народили таких Героїв, яким є незламний сотенний Мирослав Симчич. Радію, що його бойовий дух передався тим українським воїнам, які сьогодні захищають східні кордони нашої держави. Зустрічався особисто з багатьма із них і бачив цей вогонь у їхніх очах і серцях!
Дороговказом для всіх нас повинні стати слова Мирослава Симчича, які він сказав нам у день свого 99-річчя: «Ми боролися, зробили все, що могли! Але Україна ще не така, якою ми бачили її у своїх мріях». І просив, аби сучасне покоління українців завершило ту справу, яку свого часу він героїчно вів зі своїми побратимами по зброї.
Незабутні враження від спілкування із сотенним Кривоносом отримав заступник командира Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» Тарас Бобанич (псевдо «Хаммер»):
Тарас Бобанич («Хаммер»)
– Дуже щасливий із того, що зміг відвідати справжнього Героя України Мирослава Симчича у день його 99-ліття. Теперішнє покоління українців продовжує його справу, продовжує гідно, як на мене. І будемо звершувати цей чин до тих пір, доки матимемо силу і життєву енергію. З Божою допомогою плануємо остаточно утвердити українську незалежність, аби нашим дітям і онукам уже не довелося мати жодним справ із предковічним російським ворогом.
Петеконаний у тому, що підсумком нашої спільної боротьби має стати абсолютне знищення державного утворення під назвою «Російська Федерація». Воно має розпастися на незалежні держави. Звісно, що нації, поневолені тим імперським монстром, мають самі цього захотіти. А ми, зі свого боку, маємо ці ідеї підживлювати, зокрема з допомогою хлопців-побратимів родом із Кавказу чи Сибіру, які воюють зараз на нашому боці.
В жодному разі не маємо права бути байдужими до теперішніх подій, сподіватися, що хтось інший виборюватиме за нас нашу незалежність, казати, що «най ся діє Божа воля». Маємо усі, кожен в міру своїх можливостей, долучатися до боротьби із московитами. Якщо будемо єдині, здобудемо перемогу! Якщо ж множитимемо гризню і чвари, не бачити нам незалежної України!
