Під час святкування 29-ї річниці Незалежності України вдячно згадуємо наших краян, які в усі часи ставали в ряди тих, хто наближав цю знаменну подію. Переломними були дев’яності роки минулого століття. Цей буремний час викристалізував людей, які творили історію: Богдан Козярський, Микола Березовський, Сергій Бесага, Юрій Крук, Степан Хмара, Оксана Подольчак, Ганна Ковальчук, Наталія Сокіл, Володимир В’язівський, Омелян Карабін, Іван Бриль, Мирослав Солдат, Михайло Махник, Вячеслав Шостацький, Василь Лесняк, Степан Слука, Мирослав Сеник, Володимир Павлюк, Григорій Хмара, Василь Грицай, Петро Кантор, Нестор Дрогобицький… Список цей, безумовно, більший.
Про свято, яке наближається, своїми міркуваннями діляться:
Володимир В’ЯЗІВСЬКИЙ, народний депутат України V, VI скликань:
– Завдячуючи колегам-шахтарям, які делегували мене у Всеукраїнський страйковий комітет, мав можливість на початку 90-х побувати в усіх куточках України і почути від громадян різні вимоги до влади і різні бачення шляхів розвитку держави.
Та й спілкуючись з впливовими громадськими діячами у Києві, в більшості випадків стверджувалася думка, що інтелігенція, вихована окупантом, є найбільшим ворогом свого народу. Підсумовуючи два цих факти, різне очікування громадян і «сліпі» поводирі, які «роздирали» Україну, як лебідь, рак і щука, було зрозуміло, що формування Нації і розбудова Держави Україна – тяжкий і тернистий шлях.
Щодо подальшого розвитку України. Сьогоднішній стан нашої воюючої держави в значній мірі нагадує Великобританію в час ІІ-ї світової війни. І заклик Вінстона Черчилля до влади і суспільства, «Кров, важка праця, сльози і піт» звучав як рецепт успіху. Це ж гасло максимально підходить до сьогоднішнього стану України.
Кров, важка праця і сльози – це те, що вкладають українці і це те, що робить Націю сильнішою. Залишається домагатись поту від влади, щоб наші зусилля не були марними.
Микола ЛЕБЕЗУН, підприємець, депутат Червоноградської міської ради народних депутатів першого демократичного скликання 1990-1994 років:
– У дев’яностих роках було велике національно-патріотичне духовне піднесення – ми прагнули Незалежності України і ми її здобули. Не зупиняли ні труднощі, ні небезпека, ні страх. Ми впевнено йшли шляхом декомунізації, дерусифікації.
Тоді думали, що здобувши Незалежність, в Україні настане рай. Але пішло все трохи не так. За Ющенка та Порошенка відчувалися поштовхи в правильному напрямку, але робити їх треба було більш наполегливо. З того часу найбільша біда, яка не дає нашій державі розвиватися – це корупція. Тепер люди до влади ідуть не заради ідеї, а заради наживи, все вирішують гроші.
Керівництво України в різні часи, хто в більшій мірі, хто в меншій, рішуче не припиняло в нас проросійської пропаганди. Як наслідок – прийшов президент Янукович. До чого привело його правління? Маємо війну на сході, зубожіння.
Великі надії народ покладав на президента Зеленського. Не все в нього вдається, але він, звичайно, не Янукович. Він хоче через компроміс закінчити війну, звільнити наших полонених, щоб там не стріляли. Дуже нам шкодить російська церква в Україні.
Московський патріархат – це ворог України, який монотонно, але з небаченим нахабством руйнує її зсередини. Знову ж таки, вища українська влада на це закриває очі. Гнати попів треба з України, щоб не сіяли тут розбрат, не кликали «русскій мір».
Багато років я займаюся підприємництвом, виробляю шкарпетки. Зараз мені та іншим таким же підприємцям важко, бо багато йде контрабанди китайських шкарпеток. Вироби, які приїхали з Китаю за тисячі кілометрів, тут на гривню дешевші, аніж можемо продавати ми, щоб не зупинилось виробництво.
Чому в Польщі нема китайських шкарпеток? Бо там держава свого виробника захищає. Тим не менше, я бачу чудові перспективи України. Росія розпадеться, Кубань буде наша. Ні, ми не загарбники – вони самі до нас прийдуть.
Так само Сибір, де проживає багато українців. Стовідсотково повернеться Крим. Думаю, що геополітика цьому сприятиме. І Україна стане справедливою державою щодо своїх громадян. Хочу, щоб усе це сталося ще за мого життя.
Світлана ГЛАДКА, громадська активістка, дружина Ярослава Гладкого, художника-гравера, удостоєного звання «Почесний громадянин міста Червонограда»:
– Видатний українець отець Дмитро Блажейовський на своїй персональній виставці вишитих ікон у Червонограді сказав наступне: «Люблю поляків, але за Віслою, люблю росіян, але за Волгою». Це одне з окреслень суверенної держави. Хочеш мати незалежну державу, то створюй у ній незалежну церкву, національне мистецтво.
Свою цеглину в фундамент держави Україна вклав і червоноградський митець Ярослав Гладкий. Надихнула його ікона чудотворної Вишгородської Богоматері. За переказами її написав святий євангеліст Лука на дошці столу, за яким обідала Богородиця.
Художника-гравера неабияк вразили риси-лики Божої Матері і Ісуса, їх глибока духовність. І він вигравіював на дереві вже свій унікальний образ. Але далі, при виданні альбому власних картин в Києві, йому ще й довелося відстоювати первинну назву ікони, бо був тиск видавців. Вони наполягали на назві «Володимирська», бо ця старовинна наша релігійна реліквія, яку у 1155 році із зруйнованого Вишгорода викрав князь Андрій Боголюбський, саме під цією назвою вона досі знаходиться в Москві.
Навіть в таких, здавалося б, незначних штрихах бачимо, що Незалежність – це дія. Дія на утвердження національної ідеї, збереження українських святинь, збагачення і примноження скарбів держави Україна.
Анатолій КОЦУР, солдат першого самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Галицького, удостоєний звання «Королівський гармаш»:
– Контракт на службу в Збройних Силах України я підписав у вересні 2018-го. Перша ротація була минулого року, тепер вдруге на сході. До того часу займався будівництвом на Київщині. Зараз дислокуємося в Донецькій області. Зі мною несуть службу кілька хлопців з Червонограда, підтримують червоноградські волонтери. Зараз перемир’я. Ми цієї угоди дотримуємося, а противник кілька днів тому таки вдарив по нашій піхоті.
Війна закінчиться ще нескоро. Або здадуть Україну цим перемир’ям. От недавно була ситуація: наші відійшли на кілометр, як одразу ж ту територію зайняв противник. Щоб її відбити, без жертв не обійдеться. От таке перемир’я. Так було і раніше. Це обурює, злить, але ми – солдати і виконуємо накази командирів.
Недавно до нас на схід приїжджав президент. Перший раз, коли він тут був, сказав, що «він не лох», а тепер трохи стримувався. Таке ставлення дуже підриває бойовий дух бійців, все менше тих, хто хоче тут стояти. Тобто є проблеми з кадрами, особливо молодь не хоче йти служити на схід. Але це позиція неправильна.
Маємо захищати свою землю. З місцевими складно. Кажуть, що їх зазомбував телевізор. Але це неправда, вони такі були, вони ще донині живуть якби в «совєтскому союзі». А влада за всіх президентів нічого з того собі не робила і далі не робить.
Українською тут ніхто не говорить, тільки ми. Хоч розуміють, але завжди у відповідь російською. Є такі, що бояться. Роботи нема, працюють за копійки – люди тут просто виживають. Тяжко буде цю землю і людей повертати в Україну. Тішить, що хоч окремі прозрівають.
Мені і моїм побратимам хотілося б, щоб люди більше задумувалися, що війна на сході триває. Що тут нелегко, тут ворог в тебе реально стріляє. Хіба не можна без проблем атовця впустити в автобус, не виказувати йому за пільгу на безоплатний проїзд, не кидати вслід «я тебе туди не посилав».
А скільки мають хлопці проблем, щоб отримати земельну ділянку. Нема поваги, належної допомоги інвалідам, які дістали каліцтва на війні. Не цінують люди тих, хто не впускає російського агресора далі.
У мене в Червонограді живе сестра, маю двох племінниць, яких дуже люблю і за ними скучаю. Сестра іноді скидає відео. Подивишся – то ніби вдома побував.
А ще слідкую, що робиться в Червонограді через сторінку і сайт «Новин Прибужжя», інші джерела. От сьогодні побачив, що в місті запрацювало нове велике відділення «Нової пошти» на Промисловій, а ще раніше дітям відкрили скейтпарк. Цінуйте те, що маєте.
На День Незалежності святкового вихідного в нас не буде. Можливо, командування трохи послабить режим, щоб хлопці, які не будуть у нарядах, відпочили. Незалежність для нас, солдатів – це щоденна праця. Мусимо захищати свою землю.
