Львівщині не пощастило опинитися серед тих п'яти областей України, у яких карантин продовжили через високий рівень захворюваності на коронавірус. А тому вже понад два з половиною місяці нашим землякам доводиться обмежувати себе у спілкуванні з друзями і знайомими та дотримуватися заходів протиепідемічної безпеки.
Тож чого навчила нас ця пандемія? Які зміни, пов’язані з карантинними обмеженнями, залишаться з нами надовго?
Ці питання ми задали червоноградцям. І ось що вони нам відповіли.
Зоряна Видра, одинадцятикласниця ЧЗШ №12
– Карантин я провела з сім’єю. Більше часу відпочивала, спала до обіду. Раніше все відкладала прибирання у квартирі, тепер ретельно привела її в порядок.
Найбільші зміни відбулися у навчанні. Змінилося оточення, подання інформації. Самій проходити шкільну програму було важче, ніж у живому спілкуванні. Краще, звісно, коли пояснюють вчителі. Тобто роботи стало значно більше.
Карантинна весна запам’яталась тим, що я дуже довго сиділа вдома. Це для молодої людини, випускниці школи, важко. Слово "карантин" в мене асоціюється з постійним навчанням, перебуванням вдома, панікою і великими чергами в магазини. А ще – нездійсненими мріями про останній дзвоник і випускний бал, які цей карантин відібрав у всіх одинадцятикласників.
Петро Чулков, працівник шахти Червоноградська,
заступник начальника дільниці конвеєрного транспорту
– Багато людей кажуть, що під час карантину їм вдалося гарно відпочити. Але це не про мене – я ходив на роботу. Правда, на початку карантину два тижні сидів сумлінно вдома, бо шахта не працювала.
Протягом тих двох тижнів мав більше часу на спілкування з дітьми, допомагав їм з уроками. З дружиною Анною виховуємо двоє дітей – Вікторію та Сергія. Доньці 15 років, сину – 12. Мушу допомагати дітям, щоб вони знали і розуміли більше. І, нарешті, протягом цих двох тижнів подивився серіал, на який часу ніяк не вистачало.
Але шахта не може довго простоювати. Роботу державного підприємства відновити, і, на мою думку, це було правильне рішення. Тим більше, що працюємо ми з дотриманням протиепідемічних заходів. Обов’язковою є дезінфекція приміщень на поверхні, кліті для спуску в шахту. Щодня нам міряють температуру, видають маски-респіратори, щоб кожен працівник був захищений. Спуски-виїзди в кліті – тільки по десять чоловік, хоч це і затягує час. В автобусі на роботу і з роботи їдемо в масках. Місця – сидячі, водії і чути не хочуть, щоб хтось у дорозі стояв, відмовляються їхати. Начальники дільниць видають наряди за участі мінімальної кількості людей, щоб не було скупчення.
На перших порах карантин відчутно позначився на роботі нашого колективу, бо до праці залучали менше людей. Виконували тільки основні роботи, а допоміжні чекали свого часу. Спочатку до активної роботи приступила вуглевидобувна ланка, конвеєрний транспорт. А вже далі – прохідники.
Але були люди, які на роботу виходити боялися, залишалися на карантині. Їм закрили дві третіх від зарплати. Загалом по нашій шахті таких працівників більше півтори сотні. Серед них і ті, кому вже виповнилося 60 років. Їх законодавство зобов’язує припинити працювати. Відділ кадрів відразу попередив старших людей про це, на роботу їх поки що не викликали.
Бачу, що працівники нашої шахти вже скучили за повноцінним життям, хочуть працювати на повну силу. Про це говоримо під час особистого спілкування та в нашій шахтарській групі «Червоноградської» у Вайбері. Безкінечно писали: «Коли ж нарешті вийдемо на роботу?!». І були раді, коли цей день настав.
Карантинна весна в мене асоціюється з довгими чергами в продуктові магазини. І вперше на Великдень ми не посвятили пасочку в храмі, а довелося це зробити вдома самому. Я греко-католик, через мережу Інтернет ми долучилися до відправи з Патріаршого Собору Різдва Христового в Києві.
Загалом на шахті настрій нормальний. Нам вже виплатили зарплату за квітень. План шахта виконує, працюємо в штатному режимі. Аби ще коронавірус вгамувався!
Ігор Лещишак, тренер з шахів Будинку дитячої
та юнацької творчості Червонограда
– Під час карантину я працюю через Інтернет. Увесь робочий час займаюся зі своїми вихованцями з Будинку дитячої та юнацької творчості. До карантину у мене в п’яти групах тренувалися до ста дітей. Це учні з усіх шкіл Червонограда, а також є із селища Гірник та села Острів.
Якийсь час пішов, щоб налагодити онлайн-комунікацію. Питав у дітей їхні адреси, вони створювали персональні сторінки для того, щоб брати участь у турнірах на шахових сайтах. Таких онлайн-змагань вдалося провести десь із п’ятдесят.
Діти і я хочемо живого спілкування. Карантин, якщо чесно, вже набрид.
Але і в цей час мене дуже порадували мої учні. Найбільш успішні, які проявили себе індивідуально і в команді – Володя Корчевський, Владислав Ціх, Олексій та Олег Рубахи, Віталій Вишко.
Ще ніколи, як за ці майже три місяці, я так багато не проводив у Інтернеті. Хоч і до того непогано володів комп’ютером, орієнтувався в мережі, відчуваю, що свої знання і вміння неабияк удосконалив. Передивився багато онлайн-уроків інших тренерів з шахів, знайшов багато цікавих тематичних сайтів. Реальність така, що ніхто не знає, як буде з першого вересня. Режим роботи через Інтернет цілком може бути продовжений.
Карантин на все життя асоціюватиметься в мене з обмеженнями для людей. Відчуваю велику потребу побачитися з колегами, з учнями. Всі вже сильно скучають.
Володимир Курчаба, завідувач травматологічним
відділенням центральної міської лікарні
– Майже увесь час карантину я провів на роботі. Фактично, кількість пацієнтів, які поступали у відділення, зменшилася, бо були обмеження на прийом планових хворих. Але ті, які потрапляли до нас із травмами, були дійсно важкі. Тому і часу, і уваги потребували в рази більше. Окрім того, ввели ряд нових коригувальних оперативних втручань, які поліпшуватимуть стан пацієнтів з хворими суглобами і на 5-10 років відтерміновуватимуть їх протезування. До того ж, у відділенні розпочався довгоочікуваний ремонт – 50 років його чекали!
Так зійшлося докупи – карантин, важкі хворі і ремонт.
Але найяскравіше враження від цієї весни мені дала операція з реімплантації відрізаної кінцівки. Вже минуло півтора місяці з того дня, коли до нашого відділення привезли хлопця з відокремленою ногою. Хірурги травматології, весь медичний персонал в цій екстреній ситуації продемонстрували високій рівень професіоналізму та вміння працювати командно. Жива і тепла нога Максима (травмованого, авт) – безумовна перемога кожного медика, який долучився до лікування, колективу травматологічного відділення і усіх нас!
Карантин, як і будь-яке явище, має кілька ракурсів осмислення. З одного боку – вияв неготовності державної системи до подібних ситуацій залишає стійкі негативні враження. З другого – в умовах карантину колектив став згуртованішим. З третього – ті позитивні зрушення, які почалися до карантину, не зупинилися, не згорнулися під впливом обмежень. А це означає, що карантин вносить свої корективи в життя, але, виправляючи деякі похибки, зрештою його покращує. Головне – робити правильні висновки і бути причетним до позитивних змін.
Світлана Кустова, старший охоронник магазину
торгівельної мережі «АТБ» в Червонограді
– Карантин зібрав разом мою родину, але самій довелось більше часу і з більшою віддачею присвятити роботі. Магазин продовжує працювати в режим 24/7 з дотриманням карантинних обмежень. Звісно, це додаткове навантаження на персонал, але певні дисциплінні заходи дійсно були необхідні і для колективу, і для покупців.
Карантин ніби зупинив нас всіх у загальному сенсі. Дав можливість подивитися на себе зі сторони, приділити більше уваги оточуючим, усвідомити і прийняти за необхідне постійно турбуватися про тих, з ким контактуємо навіть на короткий проміжок часу.
Необхідність скористатися антисептиком, одягнути рукавички і маску дають кілька додаткових хвилин для усвідомлення того, що у взаємодії людей важливі не лише чисті руки, але й чисті думки і прагнення. Напевно, прийшов час думати про такі цінності і керуватися ними у повсякденному житті.
Цієї весни я зрозуміла, що ми звикли до всіх благ, які маємо, настільки, що перестали цінувати хороше. І надто негативно сприймаємо життя. Байдуже, а інколи агресивно, ставимось до оточуючих. Уявили себе завжди і у всьому правими. А вірус показав, що це не так, і мусимо з тим рахуватися.
Весна без кольорів і ароматів змусила пригадати, яким яскравим може бути життя, якщо цінувати його в усіх проявах. Найкращий імунітет від вірусів – людяність.
Андрій Шевчук, електрослюсар підземний шахти «Червоноградська», волонтер
– Початок карантину я провів вдома. Добре відпочив, виспався. За два тижні відновили роботу шахт. І з 3 квітня знов почав працювати. Через карантинні обмеження відмінили загальний наряд – кожен отримує завдання індивідуально. Загалом працювали, як і раніше, тільки вітатися потиском рук перестали – теж зміна, що викликає дивні відчуття.
Свої волонтерської справи я, звісно, не залишив. Разом із учасником ГО «Автомайдан Червоноград» Іваном Прокопчуком сплели три маскувальні сітки для наших захисників. Всі знають, що сітки плетуть «Червоноградські поплетушки», проте під час карантину вони не збиралися. Довелося поставити станок у приміщенні Автомайдану. Плели тільки двоє, з дотриманням безпечної дистанції, в захисних масках і рукавичках. За час карантину навчився самостійно перекидати маскувальну сітку, про що раніше тільки мріяв.
Допомагав автомайданівцям підготуватися до поїздки в зону ООС. Звісно, не сам. Охочих долучитися до доброї справи було вдосталь, бо підтримка наших військових – завжди актуальна і важлива справа.
Але найбільше цьогорічна весна запам’яталася мені тим, що на Великдень ми залишилися вдома. Незвично було в день такого великого свята не відвідати службу в храмі.
Найбільше під час карантину не вистачало моєї улюбленої вуличної кави з кава-бусу по вулиці Стуса, її насиченого оксамитового аромату. Саме з відсутністю кави в мене і буде асоціюватися карантин.
