Вигідно вирізняється з-поміж інших територія поміж будинками за адресами вулиця Стуса, 9 та вулиця Сокальська, 12. Рівно 10 років тому червоноградець Анатолій Кузнєцов вирішив посадити тут вишневий сад.
Дерева виросли, і сьогодні тішать мешканців чарівним цвітом, дарують прохолоду у спекотні дні та смачні й соковиті плоди, якими залюбки ласують діти і дорослі. Про те, як ідею вирощування саду вдалося втілити у життя, пан Анатолій залюбки розповів Червоноград.Сity:
– З 2003 до 2009 року я працював водієм у Міністерстві оборони України в Києві. Одного разу приїхав влітку до Червонограда і зрозумів, що у рідному дворі мені важко дихати. А звідки взятися тому кисню, коли навколо – лише розпечений асфальт та вигоріла під пекучим сонцем трава? І ось коли навесні 2010-го року я вже остаточно повернувся додому, вирішив – треба терміново щось із цим робити. Задум у моїй голові виник ніби сам собою – треба посадити вишні. Поділився цієї ідеєю із колегою по роботі, нині покійним Іваном Полюганичем. Він пообіцяв допомогти. Разом поїхали на його дачу, котра знаходилася неподалік військової частини, накопали молодих деревець. У дворі я підготував лунки, висадив туди привезені вишні, ретельно загорнув, попідливав. І почали вони рости.
Діти – головні помічники садівника
– Вже незабаром інтерес до молодого саду проявили діти, які щодня гуляють в нашому дворі, – продовжує пан Анатолій. – Щоб у майбутньому вони могли посмакувати не лише вишнями, я подався до лісу. Знайшов кущі дикої малини, привіз їх сюди, посадив. Згодом вирішив зробити ще й живопліт із колючої, проте дуже корисної шипшини. З цього часу випадкові перехожі наш садок не витоптують, бо зайти сюди ненавмисне стало складно.
Після того, як вишеньки підросли, у Анатолія з’явилося чимало помічників. Ними стали діти, які мешкають у дворі. Влітку вони проводять тут дуже багато часу – споруджують халабуди із покривал, відпочивають на трав’яному килимі в тіні дерев, грають у свої улюблені ігри. Самі не шкодять, та й іншим не дозволяють.
– Знають, що вилізати на вишні я дозволяю лише у кросівках, а в сандалях чи капцях – ні. Бо так можна і самому покалічитися, і гілку зламати. А ще вони допомагають мені виконувати всю садівничу працю – складають сміття у купи та відносять його до урн, відшукують красиві камінці для оздоблення, слідкують за порядком.
– Знають зі шкільних уроків, що саме дерева виробляють чи не найбільше кисню, яким ми усі із вами дихаємо. Тому неабияк тішуся, що зміг створити всередині багатоповерхової забудови місце, де діти із раннього віку вчаться шанувати природу, доглядати за деревами, кущами та іншими рослинами. Зараз для них це дуже важливо, бо батьки в основному живуть класичним міським життям, працюють на шахтах або у офісах, не мають близьких родичів у селі і не займаються городництвом.
Вночі деревця хтось повисмикував
Траплялися у садочку і прикрі випадки. Одного разу висадили ми нову партію молодих вишень. Діти дуже тішилися і навіть почепили на них картки зі своїми іменами. Тобто кожен взяв під особисту опіку одну вишеньку.
– Але наступної ж ночі хтось усі ці деревця повисмикував. Мабуть, подумав, що на папірцях вказано сорти та й вирішив забрати вишні собі на город. Іноді варварським способом ламають гілки уже дорослих дерев. За всією територією, на жаль, вслідкувати неможливо, особливо у нічний час. Тому й постійно закликаю сусідів якомога турботливіше ставитися до нашого садочку. Бо ж вирощував я його не для себе, а для усіх мешканців.
Минулого року завдяки сприянню депутатки Червоноградської міської ради Наталії Хайсанової, яка мешкає в нашому будинку, витоптану крізь увесь двір стежку комунальники нарешті встелили залізобетонними тротуарними плитами. І тепер люди, котрі йдуть із ринку та вокзалу у північну частину міста, мають змогу милуватися чарівними деревцями, не завдаючи їм жодної шкоди.
– Цьогоріч нашому вишневому садочку виповнюється 10 років, – сказав на завершення розмови пан Анатолій. – За цей час мені вдалося посадити та виростити тут 132 вишні. А ще – кілька яблунь, груш, слив, абрикосів і навіть японську айву. Із кущових рослин – малину, шипшину, ожину. Є виноград і суниці, а також декоративний льон, який мені передали знайомі аж із Сполучених Штатів Америки. Сподіваюся, що наш садочок ще довго ростиме, плодоноситиме і виконуватиме свою роль чарівного осередку природи в оточенні міських багатоповерхових джунглів.
Як прикрашають свої двори інші червноградці
Не за горами той час, коли співвласники багатоповерхівок зможуть не лише розпоряджатися коштами, зібраними на обслуговування будинку та прибудинкової території, але й вирішувати долю прилеглої землі. От тоді й стане зрозуміло, у якому саме оточенні люди прагнуть жити. Бо виділену їм ділянку можна буде рішенням більшості перетворити як у залиту асфальтом парковку для незчисленних автомобілів, так і в невеличкий зелений сквер із облаштованими місцями для відпочинку та дитячих забав.
А поки цього не сталося, небайдужим мешканцям нашого міста залишається хіба що імпровізувати. Результати цієї самодіяльності, звісно, дуже різні. В основному червоноградські двори залишаються сірими та безликими. Але бувають і приємні винятки.
Наприклад, поблизу будинку за адресою проспект Шевченка, 3 – стрітарт із зображеннями героїв дитячих мультфільмів, біля Івасюка, 27 та Бандери, 9 – вуличні виставки м’яких іграшок.
