2 березня 90-річний ювілей відзначає Андрій СУХИЙ, який на прохання архітектора зробив і набив кілки під майбутній фундамент церкви святого Йосафата, складав цеглу, допомагав на будові, зробив у новий храм всі вікна і двері, крім вхідних, сповідальниці – завжди був готовий допомагати, аби докластися до богоугодної справи.
– Ще на початках заснування парафії святого Йосафата я вирішив для нашої каплички виготовити семисвічник з дерева, щоб поставити за престолом, – розповідає пан Андрій. – Це була пожертва за здоров’я моєї жінки, яка хворіла. Бо що міг дати?! – грошей тоді вистачало хіба на те, щоб прожити. Так почав столярувати для нашої парафії. До нового храму зробив 32 дверей та 52 рами для вікон. Не брався тільки за вхідні двері, бо вони великі, і в майстерні, яку мав у підвалі, для роботи над ними просто бракувало місця. Тепер на місці цієї майстерні є клас, – храм збудований, то потреби у великих столярних роботах нема. Майстерню перенесли у піднавіс, якщо треба, там можна щось зремонтувати чи підправити, і там вже працюють інші майстри, молодші.
Дві сповідальниці, які є в церкві, – теж роботи Андрія Сухого. А ще одну продали, кошти використали на храм.
Був період, коли одночасно із столяркою пан Андрій навіть виконував обов’язки паламаря. Але, каже, не зміг одночасно справлятися тут і тут.
– Коло станка завжди пилюка, і коли треба було відкрити церкву, то, щоб вийти до людей, мус було переодягнутися, – бо може бути похорон, весілля, хрестини. Отож попросився в настоятеля, щоб звільнив від паламарства. І таким чином повністю присвятив себе столярній роботі над вікнами і дверима для новозбудованого храму.
Пан Андрій – втілення українця-патріота. У дев’яностих роках минулого століття він з великим ентузіазмом приєднався до створеного у Червонограді Братства УПА, до козацтва. Пригадує численні спільні поїздки героїчними місцями української історії, в які неодмінно брав із собою гармату. Її виготовили на одному з місцевих заводів за його ж кресленнями. Стріляє порохом. Тому тепер отець Михайло завжди каже: «Наш гармаш Андрій Сухий».
– Козак без гармати бути не може, – каже пан Андрій. – З чим, наприклад, їхати на могили? Чим віддати салют у пам’ять полеглих Героїв за Україну? Гармата для цього підходить найкраще.
З початку повномасштабного вторгнення гармата Андрія Сухого не затребувана, бо є заборона на час воєнного стану. І він з нетерпінням чекає часу Перемоги над московським агресором, щоб від душі салютувати про мир в Україні.
Пан Андрій дуже переймається теперішніми подіями. Каже, ніяк не може зрозуміти людей, які втікають, а не боронять свою землю. Обурюється, що під будинком, де він живе на Сокальській, ходить багато здорових молодих чоловіків, які поприїжджали. Іноді так лаються російською, що годі переслухати це гидотство.
– А чого ти тут, думаю?! Чого ти не там, де твій дім, і чого ти його не борониш! – каже він, не стримуючи емоцій. – Ось що болить найбільше!
А Перемоги не буде доти, доки не знищать те гніздо, де москва! Аж тоді буде спокій в Україні, – переконаний пан Андрій.
В кожну неділю, в усі свята ювіляр у церкві. Служб не пропускає, дякує Господу Богу за дар життя, просить про мир для України.
А народився він 1934 року в мальовничому селі Ластівка на Турківщині. Мав троє братів та четверо сестер. Добре пам’ятає, який спротив організовували його односельці радянській владі, а також про репресії, які совєти чинили проти місцевого люду. Перших азів столярства навчився в одного поляка, який жив у їхньому селі – той попросив юнака допомогти йому зробити бамбетля. Це так захопило Андрія, що сам собі виготовив інструмент – желізка, колодку, долотце, інше, і вже сам зробив бамбетлі собі до хати, сусіду і для старшої сестри.
Згадує ювіляр, якою важкою була служба в радянській армії – за Уралом, в місті Киштим Кемеровської області. Як розрубували замерзлий хліб і їли з кількома ложками звареної на воді каші, бо іншого не було.
Після армії Андрій Сухий поїхав на роботу в Нововолинськ, влаштувався на шахту №5, працював там 10 років. Одружився із землячкою з околиць Борислава. А потім перевівся на сьому шахту в Червоноград. Загалом Андрій Сухий 27 років відпрацював на вугільних підприємствах, був комбайнером, у вибої дістав важку травму.
Зараз живе самотньо, дружина померла 16 років тому. Дві доньки давно облаштувалися за кордоном, він має онуку, яка живе у Львові, і двох правнуків. Дуже ними тішиться.
І хоч 90 років – дуже поважний вік, в пана Андрія ясний розум, гарна пам’ять, сторонньої допомоги не потребує, а головне – в нього бадьорий дух.
– Андрій Сухий з нашою парафіяльною громадою святого Йосафата є від самого початку її створення, – каже настоятель храму отець Михайло Нискогуз. – Господь визначив життя людини 70-80 років, йому ж дав віку 90 літ. Він виконав Господню заповідь любити Бога і ближнього свого, любив Україну та Святу Церкву, і нагороджнений довгим життям. Він ніколи не скаржився на брак здоров’я, завжди за першим покликом священника виконував те, що від нього залежало. Він був на першому і другому Майданах. Особливо на другому Майдані показав козацьку силу духу, був під обстрілами.
Ми тішимося, що наша парафіяльна громада має такого християнина, такого козака як Андрій Сухий. Хай Господь благословить його довгим життям!
