Плетіння з лози – давнє заняття, яке переживає новий розквіт. Це ремесло ніколи не зникне і не забудеться, бо у ньому наше коріння. Це треба розуміти, пам’ятати, берегти і розвивати. Сьогодні його можна назвати ще й унікальним, адже талановитих майстрів, які ним займаються, небагато. Тому, мабуть, і майстрів із лозоплетіння знайти важко. А отже, затребувані люди, які володіють цим ремеслом.
Один з таких майстрів – Євген Петрович Рибай з Червонограда, який виготовляє традиційні народні господарсько-побутові та художні вироби з лози.
На запитання про те, де і за яких обставин навчився плести, Євген Петрович відповідає вичерпно і змістовно:
– Найпершим наставником у цьому ділі для мене був мій дядько Микола, який ще в юності показав як плести кошик з лози для картоплі, – каже майстер. – Це був мій перший кошик. Але далі затягнув побут, робота на шахтах №4 і №5, тож до лозоплетіння не повертався багато років. У 2011 році вийшов на заслужений відпочинок, з’явилося більше вільного часу. Спочатку захопився рибалкою, а потім випадково в мережі Інтернет попалося відео про те, як плести кошики з лози. Воно мене зацікавило, згадалися колись набуті навики, от і закрутилося.
Євген Петрович свій новий етап плетіння з лози почав з мисочки під медикаменти, потім для донечки Надії зробив скриньку для косметики, для маленьких внучат Данилка і Михайлика – по кошичку.
Зараз вміє виготовити з лози купу всіляких потрібних і корисних речей. Це добра класика. Вони ніколи не вийдуть з моди, адже зроблені з екологічно чистих матеріалів, зберігають тепло рук майстра та вносять в оселю затишок і комфорт.
До лозоплетіння в Євгена Петровича талант і великий потяг. Лише тому він досяг помітного результату, адже це процес тривалий та кропіткий, водночас дуже цікавий.
Нещодавно відбулася майстерня з лозоплетіння в мальовничому селі Бишів, в унікальному музеї українського народознавства. Саме тут для вчителів трудового навчання освітніх закладів Червоноградської територіальної громади Євген Рибай провів майстерклас. Розповів про деталі, секрети та тонкощі свого давнього захоплення. Учасники із зацікавленням споглядали за його вправними руками, які, легко згинаючи лозу, вміло виплітали з вербових прутиків «денце» (дно кошика), «палісочок» (встановлення в денце прутиків). Бажаючі спробували зробити перші кроки в лозоплетінні. Можливо для когось з них це навіть стане захопливим та прибутковим заняттям, початком розвитку власної справи.
Головне – мати натхнення та художній смак. До того ж, робота руками допомагає зосередитися, іншим боком подивитися на проблеми, адже лоза має хорошу біоенергію.
Матеріал для плетіння – це верба, найпоширеніший природний матеріал, який завдяки своїй міцності і зручності в роботі став основою виготовлення побутових виробів великих і малих форм. У природі поширено більше ста її видів, але для плетіння підходять далеко не всі, лише «шелюга», «козяча верба», «чернотал» або «рокитник». Зарослі верби виявити неважко, вони постійні супутники берегів озер і річок. Для плетіння потрібні однорічні або дворічні пагони. Однак, знайти довгі прути, які придатні для роботи – завдання доволі не просте. Короткі, вузлуваті пагони, які пустили відростки, можуть піти тільки на грубе плетіння огорож, а хочеться ж сплести і кошика, і хлібниці, і тарілки для цукерок. На українських землях лозу заготовляють двічі на рік. Якщо літо (липень або серпень) чи осінь (жовтень або листопад) – то вперед за лозою.
Від імені всіх учасників «Майстер-класу з лозоплетіння» щира подяка Євгену Петровичу Рибаю за те, що щедро ділиться творчим досвідом та майстерністю виготовлення виробів з лози. Разом до Перемоги!
Михайло МУДРИК, учитель трудового навчання Поздимирської гімназії Червоноградської міської ради Львівської області.
