Маємо велике щастя, що у Червоноградській громаді живе чимало талановитих людей, які своєю щоденною працею зберігають та розвивають українську культуру і передають її кращі надбання молодому поколінню. Однією із них є Олена Миколаївна Царенська – викладачка фортепіанного відділу Соснівської дитячої музичної школи. Сьогодні вона – гостя газети «Новини Прибужжя».
Олена Царенська.
– Розкажіть, будь ласка, про себе. Де народилися, навчалися. Коли почали працювати у музичній школі міста Соснівка?
– Народилася і виросла я у Червонограді. Закінчила 9 класів загальноосвітньої школи №2 та вісім класів Червоноградської дитячої музичної школи. Навчала мене чудова викладачка Валентина Юріївна Якимович, зараз, на жаль, уже покійна. Вона дала мені не лише всі необхідні базові знання, а й орієнтир у житті, розгледіла в мені талант та сприяла його розвитку.
Після здобуття базової середньої освіти я вступила до Дрогобицького музичного училища імені Василя Барвінського. Навчалася водночас на двох відділах – фортепіанному у викладачки Дарії Георгіївни Павлик та диригентському у Валентини Андріївни Агінської. Було важко, але дуже цікаво. Там отримала ступінь молодшого спеціаліста.
Вищу освіту здобувала у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, на музично-педагогічному факультеті, там же закінчила магістратуру, навчалася в Уляни Богданівни Молчко (по класу фортепіано). І з 2003 року незмінно працюю у Соснівській дитячій музичній школі.
Пов’язати своє життя із мистецтвом я вирішила, мабуть, тому, що з раннього дитинства мене оточувала музика. Любов до музики та української пісні мені привила мама, з нею були перші виступи на великій сцені. Чимало років вона працювала музичним керівником у дитячому садочку, методистом. Дві мої рідні сестри також здобули музичну освіту, причому молодшу з третього класу навчала уже я.
Найяскравішими спогадами мого дитинства стали яскраві концерти, які відбувалися на головній площі Червонограда та в Будинку культури за участі учнів та викладачів музичної школи. Діти співали, грали на різноманітних музичних інструментах. Ці дійства були насправді вражаючими. Причому рівень виконавців був дуже високим, до підготовки концертів всі ставилися дуже відповідально. Пам’ятаю також свій випускний у музичній школі. Саме мені довірили тоді відкривати концерт і виголосити промову від імені всіх учнів та батьків.
Під час навчання в університеті нас готували до роботи в загальноосвітніх школах. Оскільки ми здобували спеціальність вчителів музики, тому й опановували методику навчання значної кількості дітей у кожному класі. Робота ж у музичній школі має значно іншу специфіку, бо це в основному індивідуальні заняття з дітьми. Тут уже наше основне завдання – не тільки розгледіти талант, а й допомогти його розвинути.
У загальноосвітній школі мені також довелося попрацювати – впродовж п’яти років я була акомпаніатором на уроках хореографії у Червоноградському навчально-виховному комплексі №13, що знаходиться у Соснівці. За цей час зрозуміла, що в кожній роботі є свої складні сторони, бо ситуації бувають абсолютно різні. Іноді з одним учнем складніше домогтися потрібного результату, ніж із тридцятьма.
Дуже багато залежить від здібностей дитини. Бо під час спілкування з батьками діти демонструють одну модель поведінки, на загальних уроках у школі – іншу, під час індивідуальних занять у музичній школі – ще іншу. І завданням вмілого педагога є визначити той підхід до учня, який принесе максимальний результат. Наприклад, буває таке, що присутність батьків дозволяє дитині швидше розкрити свій потенціал. Але нерідко подібна увага рідних лише заважає.
– Скільки дітей ви зараз навчаєте і якими є особливості цього творчого процесу?
– На теперішній час в мене 13 учнів. Це немало, бо працюю з кожним індивідуально. 11 дівчаток, двоє хлопців. П’ятеро дітей мешкають у Сільці, семеро – у Соснівці. І ще з однією дівчинкою займаюся онлайн, бо вона виїхала в Німеччину у перші дні повномасштабного вторгнення росії.
Уроки з кожним учнем проводжу двічі на тиждень. Проте якщо ми готуємося до конкурсу чи іншого відповідального виступу, намагаюсь приділити учневі стільки часу, скільки потрібно, щоб досягти максимального результату. Впродовж семестру кожен учень вивчає один твір для технічного заліку – етюд, а також два твори для виступу на академічному концерті – це п’єса і на вибір поліфонія або крупна форма.
Намагаємося брати участь в конкурсах, які проводить Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної військової адміністрації. А також у інших мистецьких змаганнях, до яких, так би мовити, можемо «дотягнутися» у фінансовому плані. Бо виїзди у інші міста, а особливо у інші країни – це дуже недешево. Але дітям вони приносять величезну користь, адже завдяки виступам на конкурсах вони швидко усвідомлюють, до досягнення якого рівня слід прагнути. Та й нові знайомства, обмін досвідом, спілкування з видатними музикантами відіграє велику роль у їхньому розвитку.
Неймовірно цікаві і корисні майстер-класи, які проводять в рамках конкурсів, семінарів, конференцій провідні викладачі фортепіано. Неодноразово на них була запрошена Анастасія Люзович.
Велику роль у мотивації моїх учнів до навчання відіграє можливість приймати участь в шкільних концертах, участь у конкурсах, а також можливість стати стипендіатами Червоноградської міської ради. Для них це насправді визначна подія, а ще й фінансова винагорода. Цьогоріч маю чотирьох стипендіатів. Це – другокласниця Марта Маїк, третьокласниця Юлія Теленько, учениця четвертого класу Зоряна Гаган та шестикласниця Анастасія Люзович, моя донька. З Настею ми вже побували на багатьох конкурсах не лише в різних куточках України, а й у Польщі, Греції, брала участь в гала-концертах як переможниця, в майстер-класах з кращими педагогами України, Польщі, Литви.
Під час вибору програми пропоную своїм учням кілька творів, з яких вони вибирають той, що ближче до душі, відповідає характеру учня, темпераменту. Хоча іноді щоб знайти відповідний твір, доводиться перелистати мало не всю книгу. А буває й так, що діти аж сперечаються між собою про те, кому саме слід братися за вивчення того чи іншого твору. Намагаюся також залучати для вивчення і ознайомлення якомога більше творів українських композиторів.
– Як щодо технічного боку цього процесу? Що треба мати для того, аби навчитися гарно грати на клавішних інструментах?
– Батьків, які віддають дітей у музичну школу, прошу за можливості придбати собі додому звичайне акустичне фортепіано – це найкращий варіант. Є і електронні інструменти, досить непогані, але вони дороговартісні, коштують десятки тисяч гривень. В нашій справі багато тонкощів, які впливають на розвиток і формування піаніста. Важливі не лише знання нот і натискання клавіш, а й правильна посадка за інструментом, робота кистей рук і чимало інших нюансів.
У нашій музичній школі фортепіано і рояль, звісно, не нові. Мабуть, вони старші за мене. Хоча настроєні і працюють загалом добре. Нюанси виникають хіба тоді, коли ми з дітьми приїжджаємо на конкурси у великі міста, де їм випадає нагода спробувати свої сили за професійними інструментами класу преміум. Та це – питання досвіду. Звісно, нам теж хотілося б мати нові інструменти, бо механізми тих, на яких працюємо, уже доволі зношені. Але вони зараз коштують дуже дорого. Тому для нас нове якісне фортепіано – це поки що мрія.
– Поділіться секретами стимулювання дітей до навчання.
– Мотивація у моїх учнів є різною. Хтось свого часу був змушений призупинити свої заняття у музичній школі і тепер прагне довести розпочате до логічного завершення. Маленькі діти часто дивляться один на одного. Як свого часу Анастасія Люзович їздила на конкурси і концерти в групі підтримки, слухачем Валерії Царенської, яка була для неї прикладом. А тепер вона сама надихає інших учнів. І мене також.
Є серед моїх теперішніх вихованців братик із сестричкою, а також дві сестри. Вони по-доброму конкурують між собою, намагаються один одного перевершити. Мотивацією є також бажання брати участь в конкурсах, фестивалях, концертах, адже відбирають завжди кращих, а для цього потрібна систематична підготовка, щоденна кропітка праця. Інколи батьки вибирають свій спосіб того, як позитивно вплинути на свою дитину, заохотити її, адже ситуації бувають різні.
Перший нескладний музичний твір на радість батькам дитина може зіграти вже через декілька уроків. Звісно, це залежить від учня, деяким для цього треба 1-2 місяці навчання у музичній школі. Далі ж починається тривала праця для підвищення рівня виконавської майстерності. Тут уже грають роль безліч факторів, основними з яких природні здібності, наполегливість, інтелектуальний розвиток. І, звісно, заохочення та схвалення з боку батьків.
– Чи пишуть ваші колишні і теперішні учні музику самостійно?
– Такий випадок поки що один. Щиро тішуся, що моя колишня учениця і разом з тим двоюрідна сестра Валерія Царенська пише власну музику, розвивається як композиторка та вокалістка і навіть уже знімає відеокліпи на свої пісні. Її роботи можете знайти на Youtube. Назва каналу – LERIA. До речі, минулого року разом із гуртом Батярський сюр вона зняла кліп на пісню «Добро переможе зло» у читальній залі соснівської бібліотеки. Його також можна переглянути на Youtube.
– Для чого дітям займатися музикою? Що це їм дає?
Ні для кого не секрет, що сучасний світ пропонує багато різноманітних спокус. І я підтримую думку видатних українських та світових митців, які активно закликають батьків віддавати своїх дітей до мистецьких шкіл. Бо заняття музикою має дуже позитивний вплив на формування молодого організму: розвиває розумові і музичні здібності, пам’ять, слух, дрібну моторику пальців, яка безпосередньо пов’язана з роботою півкуль головного мозку, координацію рухів, виховує силу волі, створює гармонійну особистість. До того ж діти підвищують свій загальний інтелектуальний рівень, вивчають особливості культур різних народів. З якого боку не поглянь – всюди користь.
Не забуду також нагадати, що мало не всі найвидатніші вчені займалися музикою. А також чимало політиків, юристів та інших високоосвічених людей. Наприклад, прем’єр-міністр Польщі Ігнацій Ян Падеревський був видатним піаністом. Оскільки він народився і зростав на Вінниччині, теперішній польський уряд за сприяння місцевої влади проводить у Вінниці міжнародний мистецький конкурс, названий на його честь. Нам випала нагода взяти у ньому участь і відчути, наскільки значною є підтримка молодих митців з боку наших польських друзів. У цьому плані всі ми маємо брати із них приклад.
Були в мене учні, які починали займатися музикою, маючи дуже слабку здатність до запам’ятовування. Під час навчання у загальноосвітній школі їм практично не вдавалося вивчати напам’ять вірші. Але із кожним роком відвідування музичної школи у цьому плані відчувається стабільний і значний прогрес. Мабуть, завдяки тому, що ми починаємо із коротких творів і з часом засвоюємо щоразу об’ємніші.
Дуже важливою у цьому плані є тісна співпраця між самою дитиною, батьками та педагогами. Якщо усі разом працюють на результат, він неодмінно приходить. Є серед моїх учнів і діти з різними проблемами зі здоров’ям. Для кожного з них намагаюся підібрати репертуар із врахуванням особливостей їхнього стану. І дуже тішуся, коли бачу, що заняття музикою допомагає їм почувати себе краще.
Коли людина займається музикою, вона ніби переміщується у якийсь інший життєвий вимір. Якось зловила себе на думці, що музика як ніщо інше допомагає мені відволіктися від сумних новий про війну, коронавірус та решту негараздів. Музика дарує інше відчуття реальності, позбавляє від нудної буденності. Тому немає нічого дивного у тому, що музику використовують навіть для лікування різних хвороб.
Музика не лише лікує, а й стимулює та розвиває. І чимало популярних українських виконавців недаремно зараз їздять із концертами до наших захисників у зону бойових дій. Бо саме розуміння унікальності української культури дає нашим воїнам натхнення для захисту рідної землі від загарбників. Під час минулих епох окупанти в першу чергу прагнули позбавити українців їхньої мови та пісні. Не вдалося їм це тоді, не вийде і тепер.
