У цій статті розповідаємо вам про волонтерів та щирих патріотів України, які вже тривалий час допомагають нашим воїнам звільняти українську землю від російських окупантів. Насправді таких людей у Червоноградській громаді сотні і тисячі. І внесок кожного з них неоціненний.
Ігор Предко
голова громадської організації «Автомайдан Червоноград»
– «Автомайдан Червоноград» діє з 2014 року. Допомагаємо нашим захисникам на сході з початку вторгнення росії в Україну. На цей час у нас дуже надійна команда з 25 людей.
2022 рік, якщо чесно, важкий, стало набагато більше роботи. Раніше з волонтерською допомогою до наших воїнів ми їздили один раз на два місяці, а з початку повномасштабної війни не менше ніж два рази на місяць. Хлопці увесь час нас чекають. Не вистачить дня, аби підняти документи і порахувати, скільки разів Автомайдан доправив допомогу на передню лінію.
Збираю всі листи-звернення, акти прийому-передачі, фото- і відеозвіти. Адже за кожним гуманітарним вантажем стоять десятки людей, які жертвують свої кошти, матеріали, речі, а також час для допомоги військовим у боротьбі з кремлівським загарбником і терористом.
Напрямок наших поїздок – це вся лінія фронту. Їздимо усюди – в Донецьку, Луганську, Херсонську, Миколаївську, Харківську області.
Перед поїздкою на схід автомайданівців благословляє настоятель церкви Превсятої Богородиці Владичиці України отець Володимир Ващук.
В таких поїздках мене вже нічого особливо не вражає. З 14-го року надивився на зруйновані міста і села сходу України. Такі картини хіба що вкотре викликають хвилю лютої ненависті до ворога. Не з переказів знаю, як хлопці живуть у бліндажах, як вони риють окопи. З нашими захисниками неодноразово ночували, були під обстрілами. Вражає їх стійкість, рішучість, готовність нещадно бити загарбника, щоб Україна була вільною і незалежною.
Згадую, як на початку війни, у березні, повезли допомогу цивільним людям у Харків. Був сніг, ніч, ми заблудили, не знали, як вибратися в потрібному напрямку. І попри всю дорогу було дуже багато розбитої техніки! Яке тут діялося пекло! Ця поїздка була небезпечною ще й тому, що скрізь снували диверсійні групи. Потрапивши їм в руки, можна було очікувати чого завгодно.
До червоноградського Автомайдану із запитами тепер звертаються воїни з багатьох бригад. Раніше ми їздили в основному в 24-ту та 80-ту бригади, а тепер треба допомагати всім.
І Автомайдан це робить. В нас є надійні помічники – це парафії Пресвятої Богородиці Владичиці України та Свято-Володимирського собору у Червонограді, львівський благодійний фонд «Крила надії», Наталія Курівчак з Гірника, яка має контакти з благодійниками із Польщі, завжди безвідмовний Богдан Прокопович, Андрій Дільний, інші. В поїздках маємо сприяння Червоноградської районної військової адміністрації, її начальника Андрія Дяченка, Червоноградська міська рада допомагає коштами на пальне.
Хлопці, які несуть службу, завжди раді нас бачити. Мені здається, навіть якби приїхали до них тільки з коробочкою печива, раділи б не менше. Останній раз ночували в 24-й бригаді, там є червоноградці. Один з наших земляків навіть трохи розчулився, каже, як добре, що ви з нами просто побули, поговорили, підтримали.
Неодноразово після чергової поїздки, коли замучений, собі і своїм автомайданівцям кажу: «Давайте хоч трохи відпочинемо!». Але це неможливо! То з однієї бригади телефонують, треба те і те, то з іншої. Мусимо допомагати. В попередній раз терміново доправили нашому воїну-червоноградцю автомобіль під Курахово (за благодійні кошти), бо він з побратимами не мав чим вивозити поранених, підвозити зброю. І в перший же день цей автомобіль виконав свою функцію. Росіяни пішли в наступ танками, і завдяки тому, що наші воїни були мобільні, їм вдалося підбити шість ворожих бронемашин. Цей автомобіль нашим героям дуже допоміг.
А наступну поїздку плануємо не лише до військових, а і до цивільних у Дніпро і Бахмут, щоб поділитися з місцевими гуманітарним вантажем. У Бахмут треба завезти теплий одяг, харчі, щось для обігріву. А в Дніпрі маємо заїхати в дитячий будинок, де знайшли прихисток евакуйовані із зони бойових дій діти. Маємо для них 80 подарунків, шоколад, печиво, а також інші харчі.
Під час однієї з нещодавніх поїздок автомайданівці побували у Краматорську. Під час нашої зупинки там пролунала повітряна тривога і прямо над нашими головами збили дві ракети.
Також в одному з населених пунктів зупинилися на заправці, по якій росіяни б'ють щодня. Ми ж цього не знали. Але не можуть точно попасти. Про це розповів військовий, який нас там зустрічав. Разом ми поїхали в розташування підрозділу, до якого прямували, переночували. Вранці, о сьомій годині, від них вирушаємо, а в десятій цей же побратим надсилає відео з вирвою у людський зріст на заправці, де ми стояли.
Я нічого не боюся, не приховую, люблю справедливість, порядок і дисципліну. Волонтерський вир – це моє життя і життя хлопців з Автомайдану. Як би тяжко не було, насамперед нашим захисникам на фронті, Україна крок за кроком йде до перемоги!
Роман (Володимир) Буць
волонтер,
священник,
водій червоноградського міського гуманітарного штабу
– Мені 30 років. Своє день народження я зустрів у Сєвєродонецьку під обстрілами. Для багатьох буде дивним дізнатися, що я є священник, василіянин. Два роки тому закінчив Василіянську семінарію у Брюховичах під Львовом. І коли мене запитали, чи не проти поїхати на схід, то, звичайно, погодився.
Так ці два роки і прослужив в одному з монастирів. Місця виявилися знайомі, бо неодноразово там бував, ще коли тривало АТО. Дуже там сподобалося, там гарні люди. Це правда, що є і такі, хто чекав «рускій мір», але тепер їх значно менше. Побачивши звірства росіян, багато хто переосмислив свої очікування і переконання. Бо бачать, що «рускій мір» – це смерть, руїна. Ми не є ніякі братні народи! Навіть багато людей стали говорити українською.
Ще з одним священником, отцем Марком, спочатку мали дві парафії, а останнім часом вже служили на чотирьох – Званівка, Роздолівка, Верхнє Кам’янське, і вже після повномасштабного вторгнення замінювали священника в Бахмуті. До речі, отець Марко сам родом з Гошева на Івано-Франківщині.
Росіяни наш монастир обстріляли, в ньому повилітали вікна, зруйнований фасад. Військові сюди приходять на Літургію. Донедавна й парафіяни приходили, але тепер рідше, все через обстріли. Коли бачиш, як солдат клякає біля ікони і молиться, це емоційно надзвичайно сильне пережиття. Розумієш, для чого я тут, де в будь яку мить може «прилетіти», а не там, де безпечно.
З волонтерами Червоноградського гуманітарного штабу познайомився, коли вони звернулися до нас у монастир з проханням залишати передачі для військових, які не могли за ними виїжджати зі своїх позицій. Потім ці посилки ми їм підвозили або ж вони надалі самі знаходили можливість це зробити.
Коли ситуація вкрай загострилася, військові дуже переживали, що ми залишалися в монастирі. Тож довелося повернутися на захід України. Правда, отець Марко вирушив невдовзі назад, він безстрашний і відважний, робить все, що треба. У Червонограді проживають мої рідні. Також для мене рідними є стіни місцевого монастиря отців василіян. А приписаний тепер до монастиря в Золочеві.
Тут, у Червонограді, довелось звикати до нових реалій життя без обстрілів. А щоб бути зайнятим, продовжив волонтерську діяльність – з червня їжджу на схід як водій. Разом з Володимиром Гуляйгродським, учасником бойових дій та волонтером, возимо гуманітарну допомогу. Маємо між собою добре порозуміння щодо того, як слід діяти в тій чи іншій ситуації, чого дуже потребує далека і часто небезпечна дорога. Наприклад, якщо обстріл, то треба не в машині сидіти, а тікати з машини в різні сторони.
Володимир Гуляйгродський (зліва) та Роман Буць під час однієї з поїздок до українських воїнів
Возимо в основному особисті передачі для військових від рідних, близьких. Беремо посилки для наших захисників не лише з Червонограда, а й із Великих Мостів, Жовкви, Рави-Руської, Львова. Їдемо усюди, де треба – в Курахове, Бахмут, Краматорськ, Костянтинівку, Дружківку, Слов’янськ, Сіверськ та інші міста Донеччини, Борову в Харківській області, Петропавлівку, Межову на Дніпропетровщині, Комишуваху, Енергодар на Запоріжжі.
Ми не залізні, так само маємо певний страх. Було, що приїхали в Званівку на ночівлю, то усю ніч над місцем нашого прихистку літали ракети – як російські, так і у відповідь наші – не сховаєшся ніяк. А було таке, що тільки приїжджаємо, виходимо з машини – і одразу приліт. Розірвалося від нас за сто метрів.
Найбільш пам’ятне для мене із цих поїздок на схід те, задля чого туди їздимо. Влітку, коли за тридцять тепла, ми привозили хлопцям нижню білизну, футболки, шкарпетки. Вони так раділи, ніби ми подарували їм півсвіту. Знаєте, коли спека, коли нема де помитися, то вологі серветки, змінний одяг – це просто блаженство. Або інша ситуація: нині воїни мають усе, а завтра прилетіло – і вже нема нічого, все згоріло. Вони кажуть: «Доки нас забезпечать, то ви, волонтери, наші справжні рятівники».
Не повірите, але було таке, коли хлопці жартома на радощах одягали на голову нижній одяг, який ми їм привезли. Оця вдячність, радість бійців, їх посмішки та жарти дають стимул їхати до них знову і знову. Вони роблять найважчу роботу – женуть російського загарбника з нашої рідної землі. І я щасливий допомагати їм бодай в малому, передати частинку тепла з рідного дому. Зараз потрібно жити не для себе, а для того, хто потребує.
Своє майбутнє бачу в служінні Богу і нашим захисникам. Від червоноградського гуманітарного штабу з Володею Гуляйгродським і надалі возитимемо їм допомогу, а в перспективі стану військовим капеланом вже у складі Збройних сил України із підписанням контракту. Все по волі Божій.
Отець Михайло Нискогуз
настоятель парафії святого Йосафата Української Греко-Католицької Церкви
– Релігійна громада святого Йосафата міста Червонограда активно допомагає людям, які відстоюють незалежність України та протистоять проросійським силам, ще з часів Помаранчевої революції. Тоді, у 2004 році, ми везли на Майдан продукти, теплі речі, намети та чимало іншого. Бо дуже хотіли, щоб Україна отримала таку владу, яка розвиватиме демократію, провадитиме нашу державу до європейської спільноти та розірве кількасотлітні кайдани, що зв’язували нас із жорстокою імперською росією.
Величезні суми коштів та чимало гуманітарної допомоги ми передавали у Київ під час Революції Гідності. Регулярно відправляли туди буси, завантажені, як то кажуть, «під зав’язку». І продовжили це робити після того, як у 2014 році росія напала на Україну. Тоді ми придбали і відвезли на передову три позашляховики. Два з них – у село Піски, що біля Донецька, для добровольчого батальйону «ОУН», ще один – для «Правого сектора».
А вже після початку повномасштабного вторгнення наша парафія передала підрозділам Збройних сил України два потужні позашляховики Ніссан. Найбільші пожертви на купівлю цих автомобілів здійснили благодійники Андрій Гурський та його донечка Злата, Олег Дещаківський, француженки українського походження Геня Кузен та Катерина Маурель. Завантажити позашляховики у дорогу продуктами харчування та побутовою хімією допоміг голова Червоноградської районної ради Андрій Порицький.
Також від парафії ми пожертвували значні суми коштів на придбання квадрокоптерів, тепловізорів, пічок-буржуйок та інших обігрівачів, одягу, взуття та спорядження для військовослужбовців. Регулярно заправляємо автомобілі волонтерів, які відправляються на схід та південь нашої держави із гуманітарними вантажами. А також передаємо кошти на лікування поранених воїнів, які відновлюються у військовому госпіталі на вулиці Чехова у Львові.
Допомагати захисникам України маємо змогу в першу чергу завдяки нашим парафіянам, які не втомлюються жертвувати для цього кошти. Звісно, час зараз вкрай важкий для всіх, значній частині людей доводиться буквально виживати. Але ми розуміємо, що мусимо зосередити всі свої сили для того, щоб прогнати окупантів з української землі. Бо ця зла диявольська сила уже відверто заявляє про те, що прагне нас усіх не лише підкорити, а й знищити. Та бачимо, що Бог є із нами, тому обов’язково переможемо.
Отець Михайло Нискогуз та отець Леонід Григоренко разом з українськими військовослужбовцями.
Щиру вдячність за наполегливу працю висловлюю багаторічній бухгалтерці нашої парафії Марії Пакушевській, яка вміло організовує збір та відправку коштів і речей потребуючим, керівнику червоноградської самооборони Василю Турку та його побратимам, представниці громадської організації «Дій-Я-Ти» Елеонорі Синєгубовій та усім добрим людям, які наближають нашу спільну перемогу. Нехай Всемогутній Господь вас благословить на подальші добрі справи!
