Леся Водонос,
мама двох синів, які зараз служать в лавах Збройних сил України, провідний бібліотекар бібліотеки-філії №8:
– Мої нинішні мрії і думки – про мирне небо над Україною, про те, щоб усі наші воїни живі і здорові повернулися додому. На них чекають їхні рідні. Миру і перемоги Україні!
На цей час у ЗСУ двоє моїх синів. Старший син Павло має дві донечки – Анну і Діанку, вони школярки, одній 14 років, другій – 11. У військкомат він пішов сам, його то брали, то повертали. Потім, на початку червня, йому зателефонували, і він пішов на другий день. Де він є зараз, точно не скажу, але знаю, що на сході. Спочатку був у Яворові, потім – у Донецькій області, далі – у Черкаській. Тепер знову на сході.
А мого молодшого сина звати Михайло. Він працював на заводі металоконструкцій, закінчив Тернопільський національний технічний університет. У 2019 році відслужив строкову, був в оперативному резерві. І з перших днів війни його мобілізували. Спочатку проходив підготовку у Червонограді, потім їх скерували в навчальний центр.
Тепер Михайло зі своїм підрозділом служить у центрі України, ближче до тих районів, звідки на початку війни на українську землю заходили російські війська.
Сини мені деколи телефонують. Як не можу з ними зв’язатися – душа неспокійна, серце просто рветься. Якось більше доби не було нічого від молодшого, – я не знала, що з дитиною є, що діється – то було щось страшне, чого тільки не передумала. А це просто в нього був вимкнутий телефон.
Я горджуся своїми синами! Є такі обставини, які від нас не залежать. Вони дорослі люди і зробили свій вибір – стали на захист рідної землі. Щохвилини молюся Богові, щоб живі і здорові повернулися додому, щоб всі українські воїни обійняли своїх рідних. Перемога буде!
