У Львівській обласній раді попереднього, сьомого скликання, Червоноград представляли троє чоловіків – від «Радикальної партії Олега Ляшка» були обрані Володимир Ткачик та Ігор Грабінський, від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» – Михайло Нискогуз. Володимир Ткачик та Ігор Грабінський кандидували на минулих місцевих виборах знову, щоправда, вже у складі інших політичних партій. Але переобратися так і не змогли. Михайло Нискогуз своєї кандидатури цього разу не висував. Натомість посвідчення депутатів обласної ради нового, восьмого скликання, отримали двоє жінок, які зареєстровані у Червонограді. Це – членкиня політичної партії «Європейська Солідарність» Анна Ярмола та представниця партії «Слуга народу» Олена Василько.
Цікавий момент – якщо всі троє обласних депутатів попереднього скликання були відомі в громаді завдяки своїй волонтерській праці та активній участі в Революції Гідності, то двох теперішніх обраниць знають в основному через їхню професійну діяльність. Анна Ярмола є директоркою комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Червонограда», Олена Василько віднедавна очолює Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
Сьогодні гостею «Новин Прибужжя» є Анна Ярмола.
Вона народилася та виросла у Червонограді. Закінчила загальноосвітню школу №5, вищу освіту отримала у Тернопільському державному медичному університеті імені І.Я. Горбачевського. Працювала сімейним лікарем у Соснівській міській лікарні та Червоноградській центральній міській лікарні. З 2014 до 2017 року завідувала фізіотерапевтичним відділенням ЧЦМЛ. У квітні 2018 року очолила новостворене комунальне підприємство «ЦПМСД м. Червонограда», де працює дотепер. Паралельно навчається у Національному університеті «Львівська політехніка» опановує спеціальність «Публічне управління та адміністрування».
У Львівській обласній раді восьмого скликання Анна Ярмола стала головою постійної комісії з питань охорони здоров’я та материнства.
– Цьогоріч Ви вперше брали участь у місцевих виборах як кандидат. І змогли стати депутатом Львівської обласної ради. Як проходила для Вас передвиборча кампанія, які враження отримали від цього непростого процесу?
– Часу на проведення агітаційних заходів у мене було вкрай мало. Не могла в період епідемії дозволити собі відпустку. Тому лише іноді мені вдавалося долучитися до спілкування з виборцями, яке організовувала партія «Європейська Солідарність».
Зараз можу уже сказати, що передвиборчий процес збагатив мене досвідом спілкування із різними цікавими особистостями, які вболівають за долю нашого шахтарського краю та вкладають чимало зусиль у його розбудову. А також іще більше загартував мене і дав наснаги для майбутньої праці на благо усіх мешканців нового Червоноградського району.
– Депутату обласної ради доведеться працювати над широким спектром питань. До вирішення яких позамедичних труднощів громадян плануєте долучатися найближчим часом?
– Оскільки карантинні обмеження під час передвиборчої кампанії не дозволяли проводити багато зустрічей віч-на-віч, активно спілкувалася із червоноградцями та мешканцями навколишніх міст і сіл у соціальних мережах. Співрозмовники окреслили немало проблем, над вирішенням яких нам треба буде працювати спільно з міською та районної владою. Наприклад, чимало важливої інформації про стан та потреби дошкільних закладів міста мені вдалося отримати від директора одного із дитячих садків. Переконана, що чим більше таких відомостей мені вдасться осягнути найближчим часом, тим ефективніше зможу відстоювати інтереси нашого краю на обласному рівні.
Безумовно, я, як новообраний депутат Львівської обласної ради, працюватиму над тим, аби допомогти Червоноградській міській раді та міському голові Андрію Залівському залучати кошти для впровадження різних проєктів, спрямованих на покращення життя людей і вдосконалення інфраструктури.
Намагатимуся також сприяти творчим людям, які натхненно розвивають культуру і мистецтво нашого краю. Зокрема, спільно з колегами мені уже вдалося долучитися до одного з проєктів, який зараз втілюють чарівні учасниці Незалежного жіночого товариства «Прозерок» імені Юлії Бурко.
Дуже болючим для нашої місцевості є шахтарське питання. Ми з колегами по фракції вже ініціювали одне звернення обласної ради щодо виплати заборгованості гірникам. Сьогодні отримала підтвердження, що ця тема є важливою і для голови обласної ради Ірини Гримак, і для народного депутата Олега Синютки. Будемо далі стукати, надіємось, що наш регіон почують.
– Медичних закладів на території Червоноградського району чимало. Окрім лікарень у Червонограді та колишніх райцентрах Сокалі і Радехові є також шпиталі у таких невеликих містах і селищах, як Соснівка, Белз, Великі Мости, Лопатин, Добротвір, Угнів. Кожен із цих закладів потребує чимало коштів на заробітну плату працівникам, придбання нового обладнання та проведення вкрай необхідних ремонтів. Наскільки важливо, на Вашу думку, зберегти усі ці лікарні, убезпечити їх від можливого закриття?
– Я вже тривалий час дотримуюся думки про те, що медичні заклади повинні забезпечувати якомога раціональніше використання своїх кадрів і площі. Бо саме від цього залежить ефективність витрати коштів платників податків. За радянський часів у медицині діяв принцип «чим більше – тим краще». Тобто чим більші площі лікарень і чим більша у них кількість працівників, тим лікування вважалося ефективнішим. Але час показав, що це не так. І перший етап медичної реформи, в рамках якого первинну допомогу відділили від вторинної, виявився, на мою думку, цілком виправданим. Бо тепер кожен робить те, що він має робити, усі медпрацівники чітко виконують свої посадові обов’язки. А якщо людина просто ходитиме на роботу, щоб «відбути номер», користі від цього не буде.
Чи ефективно надаватимуть послуги лікарні у невеликих населених пунктах – покаже час. Але цілком очевидно, що за висококваліфікованою та вузькопрофільною медичною допомогою пацієнтам доведеться їхати у крупні міста, районні чи обласні центри. Бо саме там будуть зосереджені і найкращі фахівці, і найсучасніше обладнання. Наприклад, Червоноградська центральна міська лікарня стала третьою в області за кількістю підписаних пакетів послуг із Національною службою здоров’я України. Тут уже працює інсультний центр, куди при потребі доставляють пацієнтів з усієї північної частини Львівщини. Звісно, що лікар, який практично щодня допомагає хворим долати наслідки крововиливів, досягатиме значно кращих результатів, ніж його колега, який має менше практики.
– Суттєві фінансові труднощі переслідують останнім часом Соснівську міську лікарню. Одним з можливих шляхів виводу закладу із кризи фахівці називали впровадження так званих «паліативних» ліжок, тобто відділення, у якому б доглядали хворих на смертельні недуги. Якою є ваша позиція щодо цього?
– Амбітність – це дуже хороша річ. Але у випадку Соснівської міської лікарні вона має мати під собою економічне підґрунтя та бути підкріпленою чіткими фінансовим розрахунками. Бо коли медичним працівникам не виплачують вчасно заробітну плату, це означає, що проблема уже задавнена і керівництву потрібно терміново шукати дієві шляхи її вирішення.
У Раві-Руській є дуже гарний взірець паліативного закладу. Маю намір найближчим часом його відвідати і перейняти досвід для того, щоб допомогти нашим медикам під час можливого створення такого відділення у нас. Воно зовсім не обов’язково повинне розташовуватися у Соснівці. Але маємо чітко розуміти, що наявність цього виду медичних послуг є вимогою часу. Бо, на жаль, в дуже багатьох родинах є люди, які мають важкі хронічні захворювання і потребують постійного догляду у спеціалізованих закладах. Ніхто із нас не знає, як минатимуть останні дні нашого життя. Тому маємо створити необхідні умови для тих людей, яким допомога потрібна чи не найбільше.
