Після шестимісячної оборони Світлодарської дуги на Донбасі військовослужбовці 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила повернулися на місце постійної дислокації – Яворівський військовий полігон. Сказати їм «Дякуємо!» приїхали представники всієї Львівщини.
Дві тисячі Героїв зустріли на плацу Яворівського полігону. В руках військових першої лінії портрети 135 загиблих побратимів, які віддали свої життя за волю і незалежність України та назавжди залишилися в строю королівської бригади.
Зазнала втрат 24 ОМБР і під час останньої ротації – під ворожим обстрілом загинув ексдепутат Жидичівської районної ради, учасник Революції Гідності, волонтер, журналіст, молодший лейтенант Тарас Матвіїв. За проявлений героїзм його посмертно удостоїли звання Герой України. Пам’ять полеглих Героїв вшанували хвилиною мовчання.
Бійці королівської бригади одними з перших виїхали на фронт у 2014 році і пройшли найгарячіші точки війни на Донбасі. Особовий склад 24-ки – згуртовані в боях, досвідчені воїни, мужність і героїзм яких непохитною стіною фортеці захищають наше щоденне буденне мирне життя від зазіхань хижого ворога.
Військовослужбовці 24 ОМБР стоять на захисті незалежності України від початку російської агресії з 8 березня 2014 року. Бійці бригади брали участь у боях за Красний Лиман, Ямпіль, Закотне, Сіверськ, Лисичанськ, Шуми та Зайцеве.
Після недовгого відпочинку і бойового злагодження вони знову повернуться на буремний схід, нестимуть бойову варту, не спатимуть ночами, щоб нам з вами не довелося прокидатися від розривів ворожих снарядів і мін.
26 військовослужбовців, які відзначилися під час виконання бойових задач отримали державні нагороди - ордени за мужність 2 і 3 ступенів, медалі за військову службу Україні, медалі Захиснику Вітчизни.
Нагороди міністерства оборони України за зразкову службу Україні отримали 23 військовослужбовця.
П’ять бійців отримали нагрудний знак «Знак пошани», один – нагрудний знак «За військову доблесть», троє – почесну грамоту міністра оборони України і тринадцять військовослужбовців отримали Подяку міністра оборони України.
Майже п’ятдесят військових отримали відзнаки від генерального штабу, Львівської обласної та міської рад та Яворівської міської ради.
Загалом понад 200 військовослужбовцям Королівської бригади вручили заслужені нагороди.
З початку російсько-української війни (2014 р.) 412 військовослужбовців королівської бригади отримали державні нагороди, 613 – нагороди та відзнаки Міністерства оборони України та начальника Генерального штабу. 156 воїнів бригади віддали життя за Україну. Андрій Волос і Тарас Матвіїв посмертно удостоєні найвищого звання «Герой України».
«На війні кожного ранку воїни моляться не так за себе, як за своїх бойових побратимів, за рідних, за державу… і духом вояки стоять один за одного горою. Завше мають при собі обереги: «Молитовник військовослужбовця: молись і служи!», «Чудесний медальйон Пречистої – небесний засіб індивідуального та колективного захисту», образки з молитвами, освячені у фронтовій капличці, – сказав під час урочистого заходу отець-капелан Володимир Шидловський.
У складі 24-ої окремої механізованої бригади проходять службу наші земляки – мешканці Червонограда та новоутвореного Червоноградського району. Час відпочинку хлопці використовують для активної громадської діяльності. Вони є співорганізаторами та учасниками проєктів, які реалізовують ініціативні групи Червонограда – «Безпілотник» і «Ветерани для громади: трансформація досвіду».
У тісній взаємодії з командуванням та особовим складом 24-ої бригади громада Червонограда придбала для військового підрозділу безпілотник «Лелека-100». В рамках реалізації проєкту МОМ підготували матеріальну базу для реінтеграції ветеранів бойових дій та їх сімей.
Попереду великі плани. Надійність військових переконує у реальності їх здійснення. Впевнені, що військовослужбовці 24 ОМБР та інших військових підрозділів якісно змінять середовище громадського активізму у рідному місті, районі, області та у всій Україні.
Сергій, 21 рік. Мешканець села Двірці, що біля Великих Мостів
Навчався у Червоноградському професійному гірничо-будівельному ліцеї, отримав професію підземного електрослюсаря. В складі 24-ої ОМБР служить вже 3 роки – пішов одразу як тільки виповнилося 18. Вдома його повернення з нетерпінням чекають тато, мама, 16-річний брат Максим і 10-річна сестра Ксенія.
– Я завжди мріяв бути військовим. У 24-у бригаду потрапив за сприяння товариша. Після війни залишуся в Збройних Силах України – стоятиму на захисті країни.
Тарас, 34 роки. Мешканець міста Великі Мости
9 років працював на шахті «Відродження» ДП «Львіввугілля» гірником підземним. Рік тому підписав контракт на три роки, але закінчити службу у війську має намір тільки після завершення війни на сході. Його восьмирічна донька займається малюванням у гуртку і надсилає татові свої роботи – переважно пейзажі.
– Донечка Вікторія чекає на мене і хоче лише одного – щоб тато був поряд. Дуже сумував за нею на фронті, переглядав її малюнки в телефоні.
Руслан, 20 років. Мешканець села Лешків Сокальського району
На контракті вже 3 роки. Працював барменом. Тато – військовий пенсіонер, а мама – медичний працівник.
– Коли виповнилося 18 років, загорілося серце – захотів служити в Збройних Силах України. Днями минає строк контракту, але буду продовжувати, бо поки ситуація в країні дуже складна.
Василь, 35 років
Працював електрослюсарем підземним на шахті «Степова». Мобілізований на початку війни. Але після повернення вдома не всидів – знов підписав контракт. Військову кар’єру робити наміру на має, але службу несе з гідністю, честю і прагненням перемоги.
– Моя 11-річна донька мріє в майбутньому стати медичною сестрою, допомагати людям. Щоб здійснилася її мрія завтра, сьогодні мушу докласти всіх зусиль, щоб закінчити війну. І щоб не тільки моя донька, а й сотні тисяч українських дітей здійснили свої мрії у мирній щасливій Україні.
Руслан Акімов, червоноградець
Виконує обов’язки командира взводу забезпечення реактивного артилерійського дивізіону. 15 років працював в лаві вугледобувної дільниці шахти «Лісова». Несе службу в складі королівської бригади рівно рік. Директор шахти Ігор Дзік і начальник вугледобувної дільниці Степан Грицак надали підрозділу суттєву допомогу, за що їм воїни щиро вдячні.
– Тилова частина бригади дуже постаралася. Харчування було чудовим, кухарі готували смачно і своєчасно. Всі були задоволені. Постійно допомагали волонтери зі всієї України, в тому числі і з Червонограда. Взагалі волонтерська допомога дуже важлива. З нами працюють волонтери ще 2014-го року, хоча більшість вже відійшли від того, забули, як і багато людей в Україні, що війна триває. На сході ми побачили багато розбомблених будинків, збідованих людей, багато дітей-інвалідів, дорослих-інвалідів – людей, скалічених війною. Вони мріють лише про мир.
Я хочу, щоб російські окупанти просто пішли з наших земель. Дружина Світлана, син Владислав, донька Анастасія і зять Юрій дуже чекають, хвилюються. Хочу щоб вже нарешті всім було спокійно жити.
Ігор Назаркевич, червоноградець
Працював далекобійником – їздив по Європі. У 2015 році пішов на фронт добровольцем. Воює на передній лінії оборони вже майже рік. Безпосередньо спостерігає за переміщенням ворожих підрозділів.
– Моєму синові 22 роки. Він служить в армії, воює. Зараз прикомандирований під Маріуполем. Як я міг сидіти вдома? Стояти на захисті Батьківщини – священний обов’язок кожного чоловіка.
Ми чекаємо і молимося кожного дня, щоб наші захисники здобули перемогу і повернулися в рідні домівки не в коротку відпустку, а назавжди. Щоб в Україні нарешті настали мир і спокій, щоб наші патріоти розбудовували мирне життя і передавали свій досвід молодому поколінню – любити, поважати і захищати рідну землю.
